Зруйновані серця

Розділ 2

10 років тому...

Маленькі ніжки біжать по траві, це ще не такі впевнені кроки як у мене, але вони уже наповнені рішучості бігти і не  зупинятись. Моя молодша сестра біжить до мене, коли я відкриваю свої руки для обіймів. Кая–моя молодша сестра, обожнює обійми, ми можемо обійматись весь день.

Вона підбігає і я ловлю її в пастку із своїх рук, притискаючи до своїх грудей. Вдихаю її ще дитячий аромат, вона завжди пахнула по особливому, мама пояснювала що у кожної дитинки є свій особливий аромат, але моя сестра має найприємніший. Аромат, який став для мене найріднішим, моїм домом.

Кая піднімає своє обличчя і я бачу її посмішку, ще зовсім дитячу, таку невинну та милу, у свої три вона уже найкрасивіша дівчинка, яку я бачила.
Її красиве біле волосся, якого у неї дуже багато, воно густіше ніж у мене, її маленький носик, та пухкі щочки на яких розкидані веснянки, очі красивого відтінку, який нагадує чисте небо, такі ж світлі та невині, пухкенькі губки, які вона надуває коли обіжається зараз розтягнуті в посмішку до вух, показуючи мені її ще не всі вирослі зубки.

Ми бігаємо на задньому подвір'ї, дуріючи та зовсім забувши про час, зазвичай з нами сиділа нянька тільки вона звільнилась недавно, а нову батьки ще не знайшли, тому нас не хвилювало зовсім нічого, ми просто  щасливі, коли валялися по траві, та бігали по калюжах, які ще є після вечірнього дощу.

Сонце яскраво світило і ми ніжились в його променях, насолоджуючись теплим днем після тижня дощів. Ми промокли від калюж, та навіть це і те що ми були брудні нас не зупиняло. Якби наші батьки були дома, то мама би відразу затягла нас до ванни, щоб відмити, як завжди ворчучи під ніс, які ми непосидючі діти. Тато ж у цей момент стояв, та просто наблюдав з посмішкою за нами, а тоді ми б лягали на їхнє велике ліжко та включали мультики, а потім коли ми засинали тато відносив нас по кімнатах.

І зараз я думала що саме це і станеть коли вони приїдуть, тому ми бігали, чекаючи на батьків. Як тільки ми почули що під'їхала машина то митю зупинились та побігли на зустріч.

Тільки перед нами була чорна машина зовсім інша ніж в батьків, у них вона менша і через скло їх було видно у цій ж машині навіть скло було чорне. Погане передчуття з'явилось в моєму тілу, сковуючи його.

Раптом з неї вийшли двоє чоловіки вони були дуже великі та страшні, батьки завжди розповідали, що від таких чоловіків треба тікати. Тому я попятилась назад, беручи сестру за руку та тягнучи за собою, вона нічого не розуміла і хотіла заперечити, але я приклала палець до своїх губ даючи знати, що варто мовчати, але було запізно вона почала вириватись та хникати і чоловіки нас побачили.

Як тільки вони пішли у наш бік я потягла сестру, та побігла на задній двір, розуміючи що до передніх дверей ми не вспіємо, тому надія на задні двері через які ми і попадемо до будинку. Тільки Кая виривалась і не бігла, тому я тягла її, але тоді мене зловили грубі руки, я повернулась та побачила одного із чоловіків. Інший узяв Каю, яка продовжувала плакати, але тоді він поклав її на землю, інший який тримав мене, узяв на руки на почав нести в інший бік.

Оговтавшись від шоку я почала вириватись, та кричати, але було марно, коли вони відкрили двері мій голос був охрипший від сили крику, останнє що я побачила це Каю, яка повертає свою маленьку головку в мій бік, а чоловік стояв біля неї і я просила лише про одне не чіпати  її, але те як вона дивилась на мене, її маленькі очі, дивились на мене з надією, тільки я не могла нічого зробити, коли вони закрили двері та вкололи мені щось в щию, але якже Кая, можливо мама з татом встигнуть врятувати її, вона ж буде в безпеці, тільки далі все закінчилося темнотою і мої думки покинули мене, як і машина яка покидала мій будинок і мою маленьку сестру...