Пальці торкаються клавіш. Тиша завмирає на мить і – зникає.
Хтось співає дівчині мелодію, і вона її підхоплює, наче грає її щодня.
Телефон різким звуком розриває ейфорію, і дівчина, не глянувши, вимикає його.«не сьогодні, друже»
Хлопець чекає. Спускається зі своєї кімнати на кухню і вмикає музику.
Календар привертає його увагу, і він раптом усміхається, пригадавши щось.
«отже, не сьогодні»
На підлогу з полиці падає книга і розкривається на якісь сторінці.
Стью.
Стью треба терміново відвідати аеропорт.
До міського аеропорту кілометрів 20, але Стью не фанат громадського транспорту, тому добирається туди велосипедом.
Будинки поволі рідшають, і відкривається зору злітна смуга, а з нею і невеличка прибудова, яку можна розпізнати як аеропорт лише через великі букви назви при вході.
Залишивши велосипед, Стью кілька секунд вагається і врешті підходить ближче до чоловіка, який стоїть неподалік.
– Пол!
Чоловік обертається. Насправді він старший за самого Стью років на десять, не більше.
– Радий тебе бачити! – Пол усміхається і відповідає рукостисканням хлопцю.
– Як життя? Що нового? – Стью слухає розповідь Пола і водночас переводить погляд на небо, яке ще от-от – і почне вечоріти. Сонце лукаво посміхається, зачепившись промінням за край обрію.
Пол сміється, помітивши, що з хлопця слухач ніякий. По-дружньому плескає його по плечу.
– Ця молодь, – жартівливо нарікає він. – Нудно їм слухати старих. Ходімо.
Стью дивиться на друга поглядом «я не винен», усміхається і рушає за ним.
– Де вона?
– Тут, – Пол вмикає десь світло і киває на «Голубку», яка готова злетіти на своїх білих крилах.
– Добре ж ти повозився з нею, ремонтуючи, – усміхається Стью, проводячи рукою по блакитному напису на біплані.
– Вона була того варта.
Можливо, колись Стью опиниться на місці пілота, але не сьогодні.
Зібравши всі свої вечірні думки в біплан, злітають.
«Голубка» розсікає тепле повітря і біжить за сонцем, яке вже розбарвило півнеба у червоний.
Хмари горять, вогненний диск сліпить очі, і Стью хочеться зробити цей політ вічним.
Але все-таки на землі є щось, що не відпускає його у вічне плавання в хмарах. І він про це анітрохи не шкодує.
Пол усміхається і киває кудись убік.
В небі видно самотню чайку, яка кружляє над аеропортом і, мабуть, теж намагається дотягнутися до сонця.
Небо темніє, і сонце гасне.
Маленький біплан сідає на чорну смугу і ховає у вечірній втомі свої крила.
v. r. c.
як там твоє небо?m. t. k.
ще живе.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вулиці наших книг
Teen FictionШість букв. Два телефонні номери. Їх об'єднує лише одне: обоє готові порушити Останній Книжковий Закон. Там, на вулицях їхніх книг...