Вулиці наших книг

._3_.

Сьогодні знову приходять вони.

Переривають шухляди, полиці, столи і навіть простукують стіни. Їхній пес старанно сновигає кімнатами, щоб відслужитися перед господарем і знайти їм ту здобич, яку вони шукають.

Хлопець стоїть осторонь і мовчки спостерігає за цим. Спокій відбивається на його обличчі, але це схоже скоріше на залізну маску, аніж на справжнє почуття.

Поліція. Так їх досі називають, хоча їм те слово зовсім не підходить.

Головний наказує завершити обшук, і всі виходять з квартири.

m. t. k.
Ерсі?

v. r. c.
все добре, Кей.

Хлопець видихає.  Відкидає телефон вбік і падає на ліжко.

Серце стукає в скронях, немов хоче розбити його зсередини.

Телефон вібрує.

Він зривається з місця і відкриває переписку.

v. r. c.
знайдеш мене?

Хлопець усміхається.

v. r. c.
(photo)

Він відкриває зображення і вже тягнеться до полиці з книгами, але зупиняється.

У нього немає цієї книги, і вона це знає.

Хлопець закидає на плечі рюкзак і вибігає з квартири.

«А раптом вона...? – зупиняє його тепла, як гарячий шоколад, думка. – Ні, вона не прийде»

Видавництво зачиняють о першій. У нього лишається півгодини.

«Сотка» (так вони звикли називати) – це єдине видавництво-книгарня, яке сполучає їх на відстані.

Кожного разу, коли вони заходять туди,  їхні шанси зустрітися зростають в сотню разів. Хоча «Соткою» видавництво вони прозвали не через це.

Воно – найстаріше в місті, проіснувало більше ста років, а ще, що важливо, це єдине місце, де не продається «Закон».

Він відкриває двері і зустрічається поглядом з незнайомкою, яка виходить. Її червона сукня робить дівчину молодшою за її вік.

«А це могла б бути вона» – пролітає думка.

На дверях дзвенить дзвінок, і жінка за касою вітається з хлопцем, впізнавши постійного покупця.

– Добрий день. Шукаєте щось конкретне?
– Так, – усміхається хлопець. – «Принца».

– Вам не пощастило. Останню книгу забрала дівчина, яка щойно вийшла, – усміхається жінка. – Можливо, виберете що-небудь інше?

Хлопець обертається до дверей, поспіхом кидає «дякую» і біжить за незнайомкою.

«А раптом це справді вона?»

Вибігши з книгарні, нікого не помічає. Але раптом в око кидається яскравий червоний – дівчина прямує до автобусної зупинки.

Хлопець біжить за нею, але його обганяє автобус, і незнайомка сідає в нього. На останній секунді він встигає зайти за нею.

Незнайомка обертається і насмішливо спостерігає, як хлопець намагається відновити дихання.

– Кудись запізнюєтесь? – знічев'я кидає вона.

– Так, за вами, – відповідає він. – Не хочу виглядати дивно, але ви не могли б на секунду дати книгу, яку ви щойно придбали в книгарні?

Незнайомка змінює усмішку на здивування і недовіру.

– Ви стежите за мною?

– Аж ніяк, міс. Мені лише потрібно знайти одне слово, і я одразу вам віддам її назад.

Автобус зупиняється.

– Ви все-таки дивні, – знову усміхається дівчина. – Тримайте, – вона простягає йому книгу і вистрибує з автобуса, перш ніж закриваються двері.

Хлопець ошелешено дивиться на незнайомку, яка зникає у вікні, і переводить погляд на книгу. Відкривши її на сторінці, знаходить напис свіжими і... забороненими чорнилами.

Серце завмирає.