Вулиці наших книг

._20/2_.

Емті підпливає до корабля і Льюїс подає йому зморшкувату руку.

— Звідки ви тут? — питає його хлопець.

— Потяг привіз лише одного, — відповідає старий. — І тому я тут.

— Куди ми?

— Перепливемо океан, а далі тебе чекатиме твій друг.

Емті більше нічого не питає. Лише один чорний кит пливе за кораблем, і ніби спостерігає за хлопцем.

— Мені треба побачити твого брата, — кидає Емті киту, згадавши Білого.

Чорний кит грається хвилями і зникає, змахнувши великим хвостом.

Океан неспокійний, але Емті знає, що шторму не буде. Відчуває? Ні, сподівається.

Льюїс засинає у капітанській каюті, і хлопець раптом помічає, що вони не одні на кораблі.

Дівчина у червоно-чорній сукні підходить до нього і кладе руки на штурвал, переймаючи контроль над кораблем на себе.

— Привіт, — говорить Асса.

— Привіт... А ти...

— Крамниця збанкрутіла. От і я стала піратом, — усміхнулась вона, перебивши його думки.

Емті закидає голову назад і помічає чорний прапор на вершині щогли. Усміхається, але лише на якусь мить.

Телефон дзвенить від сповіщення.

v. r. c.
ти залишив книгу на острові?

Емті обертається, ніби книга має магічним чином з'явитись перед ним.

m. t. k.
пробач... так.

v. r. c.
це добре.

v. r. c.
вона мала залишитися там.

Хлопець здивовано витріщається на повідомлення.

m. t. k.
чому?

m. t. k.
тому що нас можуть вичислити?

v. r. c.
ні.

v. r. c.
я потім поясню.

Небо зафарбовується у чорне. Емті зітхає. Корабель рухається в бік шторму.

— Капітане?

— Сьогодні я капітан, — відповідає Асса і різко прокручує штурвал вправо.

Корабель розхитує на хвилях, і Емті ледь не викидає за борт.

— Все гаразд? — питає Асса. Її обличчя кам'яне, брови нахмурені, ніби вона б'ється зі штормом ментально.

Емті нічого не відповідає, лише дивиться у густу темінь хмар і блискавиць, які з попередженням хизуються своїм світлом.

— Я хотів запитати це в тебе, — нарешті озивається хлопець, коли корабель нахиляється на бік і ще от-от і перекинеться.

— У мене все під контролем.

Емті переводить погляд з хмар на горизонт, і смужка білого неба пробивається крізь товщу дощових хмар.

Ще трошки, Ві.