Дєрзкий Блогер

глава 25

(на фото Лейла )

Я випила той дивний коктель і в мене майже відразу запаморочилось в голові. Тому   було  вирішего піти у свою кімнату й трохи відпочити. Не вже так важко було відразу здогадатись що там щось не так ? На сходах  я зіштовхнулась із якимось хлопцем

- Це такий новий оригінальний спосіб знайомств ? - навіть не дивлячись на нього я просто відчувала ухмилку з якою  він запитав це в мене. У відповідь я лише фиркнула. Але всеж подивилась на того самозакоханого дебіла і чомусь була зовсім не здивована побачивши хто це. Напевно всі здогадалися що тим "незнайомцем" з якими я зіштовхнулась був Влад.

- Ой , а я тебе й не помітила тебе, вибач але мені час. - перед очима  все знову по пливло  .

- Скажи ми часом раніше ніде не могли бачитись - такс, починаю переживати , він не зможе впізнати мене ,  не зможеж ? Та ні, Влад за тупий для цього. Принаймні сподіваюсь на це.

- Все можливо. - з посмішкою відповіла я. Як раптом мою увагу привернув хлопець з яким ми танцювали, якщо чесно то я вже  навіть забула як його звати , а можливо  й  не знала. -  мені вже час бігти бай- бай.

Я не слухала що він ще хотів  мені сказати , схоже мене чекають серйозні проблеми. Тримаючись за стіну я швидко , настільки швидко як тільки могла в цьому стані, побігла до своєї спальні. Нарешті дібравшись туди, хотіла закрити двері, проте мені цього не дав зробити  брюнет, якому все ж вдалось мене наздогнати.

- Красуне  ми навіть не познайомились , мене звати Ігор а тебе як ?  - бісить. Згадала де я його раніше бачила! Він учиться на юриста. Другий курс, якщо не помиляюсь, його часто бачили з тією блондинкою в кафе - ну як тобі мій коктейль? Сподобався? Напевно ти зараз відчуваєш прилив сил. - він засміявся з власного жарту. А я з жахом  відчуваю як сильний жар повільно розливається по тілу.  - невже не вистачає слів щоб описати своє захоплення?

- Що було у тому коктейлі ?

- Ну, як нечемно , ти хочеш щоб я тебе трахнув так і не дізнавшись імені ? - із кожним словом він підходив на крок  ближче. І чим ближче він знаходився, тим сильніше мене накривала паніка.  Я заплакала через розуміння власної жалюгідносі , в мене не було сил не те що вдарити цього покидька, а навіть закричати. - чому ти плачеш , я впевнений що принаймні одному сьогоднішній вечір сподобається. Шкода що через наркотик ти майже нічого  на відчуєш , проте завтра... Ну, думаю що буде завтра сама здогадаєшся. Такс, розкажеш щось про себе, доки ще можеш  говорити - сміх психа. Я відповзала від нього доти доки не оперлась об стіну. Можливо якщо я дещо розповім про себе то він нічого мені не зробить ? Ну, попитка не питка.