Дєрзкий Блогер

глава 27

Вова був все ближче, тепер зрозуміло  що то було за дивне  передчуття.  Чи мені страшно ? Звичайно! Я не мала сил навіть  ворухнутись, моє тіло просто стало ватним. Страх дивовижне відчуття, дивовижно що він може зробити з людиною, одним  дає сили боротись, а в інших навпаки забирає їх. Людина яка стояла не далеко від нас почала підходити. Тепер я вже бачила високого накачаного хлопця. Коли я нарешті усвідомила  хто переді мною стоїть то зрозуміла що вже час тікати, дуже швидко і не обертаючись. Проте вже пізно.  В цей момент я згадала все що вчив тренер на боях. Проте спочатку мені необхідно дізнатись  одну річ.

- Вово як це розуміти ? - він з ухмилкою дивився на мене. Ну що ж зробиш, не вмію я обирати нормальних хлопців. - то ти з ним ? - хлопець тихо сміється, проте й далі мовчить - Ігор можливо досить ржати ?! Сам  знаш що з тобою зробить Ден коли дізнається що ти щось мені зробив. - схоже він чекав на  таке запитання. Адже відповів не задумуючись, хоча сумніваюсь що він взагалі  вміє думати.

- Не хвилюйся, не дізнається. Подумаєш його чергова іграшка буде знайдена мертвою. - він посміхнувся як псих. - хто ж знаєш що з нею сталось і хто це зробив - з кожним словом він був все ближче, а я тремтіла все більше. Мені дуже страшно. А в мене ще запитують чому я боюсь темряви. Хах, ось вам приклад чому варто її боятись.

- Повір я не одна з його чергових ' іграшок. Я та людина за яку він завжди й обов'язково помститься. Ну а якщо не він, то брат. - Ігор лише рже як якийсь ненормальний, а Вова, що Вова, він звичайний боягуз.

- Повір, навіть якщо і так, то він тебе не врятує, ніхто тебе не врятує. - він підійшов ще ближче і почав рвати мою сукню. Я не роздумуючи врізала йому кулаком в живіт від чого він зігнувся і зашипів. - ох, дарма ти це зробила, а я хотів ще бути ніжним.

- Це ти дарма вирішив підійти до мене. Зараз в мені нема наркотиків тому я з легкістю поб'ю тебе -  Ігор дивно посміхнувся - але краще я піду.

Вже збиралась тікати звідти як той дебіл хапає мене за руку. І я зараз не про Ігоря, Вовчик набрався сміливості, проте пошкодував що спробував  мене зупинити, адже я не жаліючи сил вдарила його по хмм, по чодовічому слабкому місці. Мого розуму вистачило на те що вже час тікати, проте тіло з цим категорично не погоджувалось, і на кілька секунд я застигла, але їх вистачило, щоб Ігорьок схопив мене за руку. Я відразу спробувала його збити з ніг, ну чи хоча б ослабити хватку, марно. Ніч. Темний переулок. Я стою й зі страхом дивлюсь на нього. Серце значно прискорило свій ритм, але , нажаль, не від ніжних почуттів.