Прокинувшись з жахливим головним болем усвідомила кілька речей. Я зовсім не вмію пити. Ну це по-перше, а по-друге мені невідомо де я і хто мене сюди привіз , та саме головне питання, що вчора сталось.
Спочатку ми грали в бутилочку, після чого ми розійшлися: одні пішли в бар , інші на танцпол, дехто відразу поїхав додому готуватись до перельоту. Ну це ще пам'ятаю. Я напилась , а що було далі... Пам'ятаю досить погано. Якийсь хлопець повів мене з собою, від нього втікти так і не вдалось хоч спроби точно були. Ось тут мені справді стало лячно. Швидко підняла плед , фух на мені є одяг , щоправда це якась величезна, явно чоловіча майка, але й на цьому дякую. Хто мене привіз сюди, й взагалі, де я ?!
Дівчина встала з ліжка але швидко пошкодувала про це рішення. Через такий різкий рух в очах потемніло а голова наче розривалась на тисячі осколків. Такої реакції вона не очікувала й відразу впала на підлогу, молячись всім богам щоб викрадач не почув шуму. Їй пощастило впасти на килим, який повинен трохи приглушити звук падіння. На секунду вона застигла забувши про біль. В кімнаті запанувала мертва тиша. Прислухавшись вона зрозуміла що молитви не почуті. В кімнату почали доноситись звуки кроків, які що секунди ставали все голоснішими. Викрадач почув шум й вирішив перевірити стан дівчини. Аня злякалась, що й надало їй сил. Піднявшись з підлоги вона підійшла до дверей, ігноруючи біль в нозі. Двері закриті. Проте дівчина не розгубилась й оглянула кімнату. Велике ліжко, відкрита шафа з чоловічим одягом тумба. Без сумнівів- це жила кімната. Підійшла до вікна. Другий поверх. Високо. Проте швидко оцінивши ситуацію в якій знаходиться, вона спробувала відкрити вікно. Проте часу майже не залишилось. Двері відкрились. Її серце почало битись в шаленому темпі. Не довго думаючи, вона полізла на підвіконня. В голові лише одна думка: рахунок вже іде не на хвилини, а на секунди. Немає часу навіть озиратись. І шрами на спині чудове нагадування чому. Вона зробила недопустиму помилку коли почала сумніваюсь, чим і скористались людина яка стояла позаду. Доки Аня морально готувалась зістрибнути, й в красках уявляла що з нею після цього станеться, він вже стояв зовсім близько. Взявши її тремтячу руку притягнув до себе й міцно обійняв. Дівчину окутав знайомий аромат. Лише після цього вона розслабилась
- Не плач. Ненавиджу коли ти плачеш. Чому ти сиділа на підвіконні ? Ненормальна. Невже всерйоз хотіла стрибнути. Я настільки тобі огидний ? - схоже він засмучений.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дєрзкий Блогер
Fiksi RemajaАнонімна блогерша з мільйонною аудиторією, подруга ватажка мафії... І шкільний ізгой. Аня досить спокійно живе в невеликому містечку, батьки її ненавидять через те що вона не їх рідна донька, але для своєї репутації грають роль зразкової сім'ї. Най...
