Хижак із трояндою

23

  - ей!Сабріно!

Я почула позаду себе голос і він був доволі мені знайомий.Зупинившись я поглянула назад і побачила Зою, яка вже до мене підбігла.

Коли знову глянула на дорогу, де б мала бути машина, її вже не було.А що як це була інша машина, просто така сама, але інша.Тупо, сама розуміла і нічого з тим поробити не могла.

  - привіт, давно не бачились)- весело мовила Зоя і обняла мене.- як ти?

  - привіт, ем...все нормально, а в тебе що там?

  - усе класно, у мене до тебе є пропозиція.

Поки дівчина говорила, я поглядом шукала цю машину, та її і близько не було.Ніби цієї машини й не було, хоч я впевнена, що у мене не параноя.

  - то як?

Усі думки з голови вилетіли, як почула дівчину.

  - ем...вибач, куди піти?

  - на моє день народження.- сказала дівчина і посміялася з мене.- де ти літаєш?- пожартувала Зоя.

  - хаха, ні.Тобто, так, я прийду.- досить швидко відповіла я.

  - прекрасно!- голосно крикнула Зоя.- адресу і саме запрошення вже тобі скинула.Якщо хочеш взяти своїх друзів бери, я буду не проти нових знайомств.

Я кивнула їй, що повністю із нею погоджуюсь і далі мовчала.

Чому у всіх про Зою така погана думка?Вона завжди мила і привітна зі мною.Іноді людей і дійсно не треба слухати, бо сама повіриш в неправду.Зоя занадто хороша для таких слухів.

  - тебе може підвезти?

  - було б непогано, я тільки за.

Дівчина знову мені посміхнулися і ми попрямували до її машини, яка була неподалік.

Поки Зоя мені щось говорила, про свої будні дні, я переглянула запрошення.У суботу в неї в будинку буде вечірка.

Через пару хвилин я вже була вдома.Я підійшла до кухні, щоб покласти усі продукти, які потрібно було для приготування.Батько губами сказав «дякую», так як він говорив по-телефону, напевно з колегою.Я вирішила відкласти розмову, на тему цієї клятої машини, через яку у мене почалась параноя...

Зайшовши в свою кімнату, я не знала чим зайнятися.Потім згадала, що є сайт, на якому можна знайти машину по-номерам, я трохи пам'ятала номера машини, ні я точно запам'ятала ці номера.

І коли я ввела номер машини, я була здивована тим, що побачила.А іменно, чиє це ім'я...

Власником цієї машини був сам Калеб.Невже він слідкує за мною і набрехав мені за цю машину.Звісно ж, звідки він ще мав знати, хто за мною стежив минулого разу.

  - доню?

Я підняла свою голову верх і подивилася на тата.

  - усе нормально?- запитав мене батько.

Я ніби язик проковтнула, я не думала, що це був він.Ніяк мені в думку не спадало, що це був Калеб.

  - так.Зоя запросила мене до себе на день народження, думаю, що ж подарувати.- занадто швидко відповіла я.- а ти як?)

  - я впорядку, говорив по-роботі.Дякую, що купила продукти, через пів години буде усе готово.

Я мило йому посміхнулася і він вийшов з моєї кімнати.

Що ж, з Калебом мені доведеться, ще розбиратися.

Наступний день почався, як усі інші.Я пішла на уроки, а потім в мене був черлідинг, ми вчили нові рухи і танці.Це було доволі весело, так як зі всіх наших прикладів танців, ми виглядали дуже по-дурному, але це було весело.

Після недовгого душу, я прямувала до класу, де зараз у мене буде останній урок.

В коридорі я зустріла Калеба і одразу зупинилася.Невже це дійсно він слідкував, а головне, з якою метою?Знову якісь ігри?Знову виконував завдання?

  - Сабріна...- зразу мовив Калеб, коли замітив мене.- пробач, за ці...

  - для чого за мною стежиш?- перебила я його.- ще чиєсь завдання?

  - ні.Пробач, я дійсно спостерігав за тобою, але нічого поганого тут немає, це лише чисто з цікавості.Я довго...

  - заради цікавості?Калеб, ти зараз серйозно?У мене почалась параноя, через твою кляту машину.

  - що?Яка машина?- запитав Калеб, не зрозумівши мене.

  - твоя машина, яка увесь час їздила за мною.Ти розумієш, що це несмішно?!Ти мене налякав!

  - стоп, Сабріна, я зараз не розумію про що ти говориш.Я мав на увазі «спостерігав за тобою», це лише на вечірках, щоб ти нормально доїхала додому і тд.

Я замовкла, так як я вже не розуміла його.Якщо це його машина, але він гадки немає про що я говорю, тоді...Що за фігня взагалі?

  - Сабріна МакВей, на урок плануєте появитися?- звернулася до мене вчителька англійської.

Я повернулася до вчителя і знову подивилася на Калеба.Він знову бреше.Знову.

Недовго думавши я попрямувала дальше в клас, нічого не сказавши Калебу.Він далі стояв на цьому місці і дивився на мене, ніби я божевільна.Можливо, я і справді збожеволіла.