Хижак із трояндою

32

  Калеб: не розумію про що ти.
  Сабріна: Боже...- я трималася щоб не плакати, ніби і немає причини плакати але я його зовсім не знаю.
Калеб: ей.- взяв мене за плечі.- Сабріна ти чого?
Сабріна: я чула твою розмову з Остіном.
Калеб: яка ще розмова?
  Сабріна: перед тим як ти з батьком до мене прийшли, в школі.
  Калеб: ти що стежиш за мною?
  Сабріна: ні, я просто побачила вас.Ну так ти не хочеш мені шось розказати?
  Калеб: окей хочу.Це моя мати, вона зараз працює в Японії.Вона скоро приїжає і я просто хочу тебе з нею познайомити.
  Сабріна: що?
  Калеб: я просто подумав, якщо ми вже зустрічаємося то можна тебе і познайомити з моєю мамою.Я ще нікого не знайомив з нею.
  Сабріна: чорт...пробач...
  Калеб: за що?Що подумала в мене ще є дівчина?)
  Сабріна: іменно так і подумала.
  Калеб: ну та в мене є ще одна дівчина - це моя мама.
  Сабріна: це так мило але...Чарлі...
  Калеб: ми з ним посварилися, тому не дивно якщо він тобі говорив якусь фігню.
  Сабріна: ага.
  Калеб: усе?
  Сабріна: вибач.
  Калеб: йди сюда.- він обняв мене та поцілував.

Цілий тиждень ми старалися бути разом з Калебом.Найчастіше я просто до нього приїжала додому і ми разом там дурачилися.Батькові я розказала про Калеба, на що він був тільки щасливий за мене.Я була щаслива до небес, що у нас все з Калебом у порядку.Про Полла я забула давним давно і про Чарлі навіть мова не йшла, я їх обох просто не знаю.

*Настпуний тиждень, вівторок 8:00*

Хлоя: яка я щаслива що ми усі їдемо.
Еміллі: ага.Тільки народу, як для школи, щось маловато.
Хлоя: нормально, багато і не треба.Головне що з нами їде Сабріна, Калеб, Остін, ти і я.
Еміллі: шкода що Декстер не зміг.
Сабріна: дівчата, привіт!
Еміллі: о ну нарешті, ми думали що ви вже не встигнете.
Сабріна: ми як-раз вчасно.
Калеб: ненавиджу автобуси, ніякого там комфорту.
Хлоя: згідна.
Еміллі: ей, ви що?В цьому наоборот класно.
Сабріна: так атмосферно буде.
Еміллі: цілих 4 години будемо їхати разом і грати в карти, слухати музику.
Сабріна: ну)
Калеб: де Остін?
Хлоя: десь там.- показала пальцем.

Через 15 хвилин, ми усі вже сиділи в автобусі.Автобусів було 4 і вони усі майже були пусті, чомусь.

Мені сподобалася атмосфера сьогоднішнього ранку.За маленьку дорогу ми вже встигли усі сміятися як не в себе, поки вчитель говорив нам бути тихше і не валяти дурака.Ми його не слухали, ми робили те що нам хотілося.

Калеб мене взагалі здивував, він взяв усе, що тільки можна було придумати.

Калеб: хочеш горішки?
Сабріна: Калеб я вже наїлася)Ти з собою тільки їсти взяв?
Калеб: ні, просто я подумав, а що ще нам робити як не їсти?
Сабріна: хороше питання.
Вчитель: діти, ми вже під'їжаємо.Будьте готові виходити.
Калеб: ну нарешті.
Сабріна: аххаах.
  Калеб: на моїй машині було б набагато швидше.
  Сабріна: я з тобою згідна але в тому і увесь сенс, щоб ми більше часу провели разом.
  Калеб: могли б більше провести часу в моїй машині)Якщо хочеш)- пошло подивився на мене хлопець.
  Сабріна: дурак.- вдарила його.

Коли ми усі вже вийшли з автобусу ми побачили мотель.Не дуже люблю мотелі але стало якось все-рівно, головне щоб я була з Калебом.Та поки я думала як ми будемо розкладати речі вчитель нам наголосив, що хлопці на першому поверсі, а дівчата на другому.І тут я зрозуміла що з Калебом вже не буду спати, сумно але виживу.Усі речі ми поклали у номера і пішли відпочивати.

*17:00*

Вже було досить темно і ми всі компанією сиділа біля вогню.Тільки було трохи дивно сидіти, так як до нас ще долучилася Зоя.Ну Еміллі дуже хотіла щоб вона з нами тусилася, на що Калеб був тільки проти, та й Зоя не у захваті.