Стань моєю надією...

Пролог

11 років тому...

Холодний вітер обвіяв моє обличчя, я відчула як по щоках побігли сльози, які я так старалась стримати. Солоний смак з'явився на язику, коли одна сльозинка потрапила в рот. Витерши обличчя, я поглянула на свої ноги.

Моя рожева сукня, яка мені зовсім не до вподоби, але як каже мама справжні дівчатка повинні бути завжди красунями, а зараз вона заплуталась у моїх ногах, та розкинулась на всю лавку на якій я сиджу.

Я почула кроки, такі тихі, ледь чутні.  Піднявши очі, я побачила біля себе хлопчика. Я знала його, він живе по сусідстві, ми не одноразово стикалися на нашій вулиці.

Дін Морі – хлопчик з милими ямочками, та завжди привітними посмішками, зараз стояв поруч з лавкою, на якій я сиділа. Він стояв за кілька кроків від мене, та уважно розглядав мене.

–Чому ти плачеш? У тебе щось трапилось? – пролунав тихий, та приємний голос хлопчика. Він провів долонею по волоссю, нахиливши голову на бік.
Його карі очі, які нагадують мені плитку шоколаду, який я так обожнюю, дивились на мене очікуючи на відповідь.

Дін на чотири роки старший, але у свої дванадцять він має найпривабливішу зовнішність, яку я бачила. Але є річ, яка заставить полюбити його з першого погляду – це ті милі ямочки, які з'являються коли він посміхається.

–Я.... просто – почала я після його пристального погляду, але зрозуміла що говорити йому про причину сліз не правильно.

Мама завжди казала що говорити з хлопцями у моєму віці не припустимо, а довіряти їм і зовсім не потрібно. Тому що, пристойні дівчата не граються з хлопчиками.

Хлопчик тим часом сів біля мене, а я повернула голову та заглянула у ті уже улюблені очі шоколаду.

–То чому ти плачеш? – він поглянув на мене, спочатку на моє плаття, а тоді на обличчя.–Ти можеш мені довірити, я збережу твій секрет – він посміхнувся і на щоках з'явились ті самі ямочки.

Не знаю чому та після цих ямочок я захотіла довіритись йому, та розповісти все.

–Мої батьки розлучаються і.... і я повинна вибрати з ким залишитись, але я не хочу обирати, я хочу жити з ними разом. – сльоза знову покотилась по щоці, як тільки я згадала все з початку.

Як тиждень тому, мама зайшла у мою кімнату, як вона присіла на моє ліжко, а тоді розповіла про розлучення і сказала, що я повинна вибрати сторону її або тата.

У моєму юному віці, переді мною уже стояв важливий вибір, який може змінити моє майбутнє життя. Вибір, який так розбиває моє ще зовсім дитяче серце.

–Так, це справді погано – голос вивів мене з роздумів, я знову повернулась до хлопчика, він почесав потилицю, дивлячись на мене – Ти тільки не здавайся, я знаю ти сильна.

–Звідки ти це знаєш, ти ж навіть не знаєш мене – ми і справді з ним бачились тільки на вулиці і то навіть не розмовляли.

–Я бачу по тобі, інші дівчата би давно упали в істерику, а ти доволі добре тримаєшся, тому так, ти сильніша за інших.

Чомусь після його слів, мені стало значно легше, а коли Дін знову посміхнувся то не змогла не посміхнутись у відповідь. Щось у ньому було таке притягуюче, таке легке, яке заставляє відпустити всі проблеми.

–Знаєш, якщо хочеш, я буду з тобою поруч.

–Тобто підеш зі мною до суду?– запитала я не скриваючи шоку.

–Та ні, я буду поруч, коли ти робитимеш вибір, як друг.

–То ми тепер друзі? – нова хвиля шоку накотилась на мене.

–Ну так, тільки маю питання.

–І яке?

–Чому ти в цій рожевій сукні, і до того ж  такій пишні?

–Бо мама каже, що я завжди повинна бути красивою – промовила я та опустила погляд, а руками поправляла складки плаття.

–Красива, неначе принцеса.–тихо промовив хлопець, а я знову повернула голову до нього і натрапила на його погляд та усмішку з ямочками, знову не стрималась і посміхнулась у відповідь.

–Тільки пообіцяй що ти не зникнеш, і не покинеш мене.– пару хвилин він мовчав, а тоді узяв мою руку у свою і сказав:

–Я обіцяю тобі.

І вот так у мене з'явився друг, тільки би знала я тоді, що цей друг украде моє серце та безслідно зникне, так і не виконавши свою обіцянку, то тікала б від нього якнайшвидше....