Стань моєю надією...

Розділ 11

pov: Дін

Надсилаю ще одне повідомлення, та виходжу з спортзалу. Весь тиждень надсилаю Емі повідомлення, та у відповідь тільки ігнор.

Після того, як я довів її до оргазму, у думках було тільки одне не відпускати її від себе.
Я хотів її для себе, щоб я був єдиним хто буде в неї, єдиний хто заволодіє нею, бути тим хто буде її центром уваги. Бо знаєте як кажуть, перше кохання ніколи не забувається.

Та знову не отримавши відповіді, вирішив що нагадаю про себе. Сідаю в машину та виїджаю з парковки направляюсь до університету.

Заглушивши мотор, виходжу, та вирішую направитись до університету, коли помічаю знайому фігуру. Зупиняюсь та бачу Емі, хочу підійти, та біля неї якийсь хлопець. Вони говорять, а тоді він ловить її за лікоть та починає тягти, хочу підійти, та Емі ударяє його між ноги, та йде геть.

–Хммм...моя дівчинка.–посміхаюсь, та посмішка зникає коли той безсмертний знову ловить її за руку, та починає тягнути в іншу сторону.

Поки у моїй голові прокручуються всі можливі варіанти як його убити, як його катувати, він ж у цю саму мить тягне її до машини, та починає запихати до середини.

Направляюсь до них та в наступну хвилину зупиняюсь та підходжу до багажника. Дістаю биту, яка лежить там ще з минулого тижня, коли їздив з батьком на бейсбол, та прямую у їхню сторону.

–Та відпусти.– Емі виривається, та коли бачить мене затихає, я бачу як у її світлих очах з'являється надія, ніби я її єдиний порятунок, хоча напевно так і є.

Підходжу до його машини, та бачу як Емі спостерігає за мною, піднімаю биту та ударяю з усією силою по лобовому склі. Придурок відпускає Емі та повертається до мене з наляканим обличем.

–У тебе є кілька хвилин, щоб звідси забратись, а то це буде твоя голова.– я справді обдумую зробити це, та перед тим відвезти його кудись побити, щоб він не міг і думати про те щоб торкатись до неї. Бо я не жартую, кожен хто доторкнеться до Еми без її на то згоди – пошкодує.–Це зрозуміло?

Придурок який стоїть досі в шоці, швидко киває, відходить назад обходячи машину та сідає за кермо, виїхаючи з парковки. Я ж проводжаю його поглядом, та підходжу до дівчини, яка стоїть не рухаючись з відкритим ротом, маленька принцеса не привикла до насильства в улюбленому його вигляді, я побачив це ще тоді, коли ті придурки напали на неї.

Підходжу до неї та вступаю у її власний простір, відчуваючи її персиковий аромат, який дурманить голову. Вона піднімає голову і її очі захоплюють мене в свої тенета.

Простягаю свою руку, не промовивши слова, Емі тільки опускає голову, а тоді переводить погляд на іншу руку в якій я досі тримаю биту. Вона переводить погляд з однієї руки на іншу і я бачу це, її битву, яку вона веде сама з собою. Вона і досі дотримується принципів які їй нав'язала її мати, яка не бачить крім грошей, навіть власну доньку.

Емі слухає свою матір, по незрозумілих мені причинах, вона живе за фальшивими посмішками, та правилами матері. Та я знищу ці фальшиві посмішки, вони будуть тільки справжніми, щирими. Я розтопчу правила, вона буде жити тільки так, як вона захоче, але тільки не по правилам матері.

Вона дивиться на мене своїми невиними очима, а тоді після довгих роздумів, таки бере мою руку. Посмішка так і хоче скривити мої губи, та я стримуюсь і тільки направляюсь до машини.

Відчуваю її маленьку руку в своїй і чомусь мені здається, що це найправильніше рішення. Чомусь тепер ідея завжди тримати її руку в своїй здається найправильнішою. У грудях з'являється дивне відчуття.

Відчиняю пасажирські двері та жестом запрошую її сідати, вона знову вагається. Знову напевно думає над своїми правилами, точніше, над правилами матері. Та тоді відкидає їх та сідає в машину, відпускаючи мою руку.

Необхідність знову взяти її за руку і не відпускати, з'являється десь глибоко в грудях. Відкидаю їх та направляюсь на водійське місце, кидаючи биту на заднє сидіння.

Виїжджаю з парковки та кидаю погляд на принцесу, вона сидить і дивиться у вікно, думаючи про своє, та дещо привертає мою увагу, її руки які вона потирає об коліна. Звичка, яка залишилась незміною з дитинства.

Беру її за ліву руку, та переплітаю наші пальці, вона дивиться та нічого не каже, тільки відвертається назад до вікна. Відчуваю необхідність торкатись до неї, тому всю дорогу тримаю за руку, відчуваючи її тепло...