Стань моєю надією...

Розділ 8

pov: Емі

Думки, які переслідували мене останні 2 дні і досі не дають спокою. І досі не дають вдихнути на повні груди.

Чому через скільки років, ми зустрілись? Чому ми живемо у одному місті? Чому мене переслідують ці ямочки, та очі такого улюбленого та ненависного шоколаду.

Весь час, я ходила та оберталась, шукала у натовпі тільки одну людину. Я відчувала, ніби він десь поруч, ніби його погляд, знову опаляє мені спину.

                                    ***
Вийшовши з університету, я одразу потрапляю під дощ, який тільки починає накрапати.На дворі начинає сутеніти, а я тільки виходжу від репетиторів.

Моя мати хоче, щоб я знала всі предмети на відмінно. Тому, у мене репетитори з усіх предметів. Для неї головне, щоб я вивчилась, а тоді пішла працювати до фірми батька, та успадкувала його фірму. Мій тато, має свою юридичну фірму, яку він заснував, коли вони ще були одружені. Та 3 роки тому, у нього стався інсульт прямо в залі суду. Тому він вирішив, що як тільки мені виповниться 19 передати усе керівництво мені. Тільки цьому більше рада моя мати ніж я.

Сама ідея піти на адвоката була її. І навіть мої прохання, що я хочу бути журналістом не допомогли. А якби я таки пішла на журналістику, то моя мати би зіпсувала моє життя. Вона уже це зробила з моїм батьком.

Коли моїй матері було 17, вона познайомилась з батьком, якому було 20. І коли у них закрутився роман, то мати сказала що приймає таблетки, і тому вона не завагітніє, тільки це був обман і вже через місяць вона поставила тата перед вибором, або він їде на навчання, або одружується на ній, а якщо ні, то вона подасть у суд за розбещення неповнолітньої.

Їхній шлюб не був щасливим, і тому, коли вона поклала мене перед вибором, я погодилась навчатись на адвоката.

З роздумів мене вивів грім, який роздався над моєю головою. Я повернула у вулицю, і почула позаду себе кроки. Я пришвидшила ходу, а над головою знову пролунав грім, та небо освітила блискавка.

Кроки позаду пришвидшились, і я почала йти ще скоріше. Невже це знову вони, невже це він?

–Ей, дівчино не хочеш познайомитись?– пролунав чоловічий голос за спиною.

Я промовчала та поспішила, ні це точно не вони. У наступну мить мене спіймали за лікоть і повернули. Переді мною стояли двоє чоловіків. Ні це точно не вони, це хтось інший.