Стань моєю надією...

Розділ 26

Розділ 26

Сонячні промені пробилися крізь штори, освітлюючи кімнату та порушуючи мій солодкий сон. Закривши очі рукою, я застонала та прийняла сидяче положення.

Перше, що я побачила коли відкрила очі, просторну кімнату – виповнену в сіро-світлих тонах. В кімнаті було мінімум меблів – ліжко, на якому я сиділа, комод біля дверей, а над ним полички з книгами. Але були і двоє інших дверей –Напевно одні – це ванна кімната, а інші –гардеробна.– подумала я, піднімаючись.

Мої підозри підтвердились коли я відчинила перші двері і побачила Дінові речі. Моя рука пройшлася по костюмах, шовк приємно поколював під пальцями, бажання залишитись виникло в моїх грудях, але я відкинула його і продовжила екскурсію. Побачивши футболки я вибрала одну з них, щоб вона була довгою, прикриваючи інтимні місця.

Відчинивши інші двері я потрапила в світлу ванну. Вмивши обличчя та розчесавши сплутанне волосся пальцями, я напрвилась на вихід із кімнати.

Коридор та гостина зустріли мене тишею, але шум підказував мені, що я не одна. Пройшовши гостину та повернувши я потрапила в кухню і від побаченої картини у мене пересохло в роті.

Дін стояв біля столешниці, нарізаючи овочі і він без футболки. Я наблюдала як його руки рухаються, як його м'язи напружуються, спогади як це саме тіло було на мені, як ці сильні руки обнімали мене всю ніч, як...

–Принцесо?–голос вирвав мене зі своїх думок і я побачила, що Дін дивиться на мене, уважно розглядаючи.

–Ааа...ем..привіт–його погляд пройшовся по моєму тілу, зупиняючись там де закічується його футболка, а тоді він плавно підняв голову і наші погляди зустрілись.

–Як ти себе почуваєш?–ну чому його голос повинен бути таким хриплим?

–Чудово...просто прекрасно, я думаю.–він відклав ніж і направляється до мене.
Мій погляд не може відірватись від його тіла, чому він без футболки? І чому тут так жарко? Чи це тільки мені так здається...

–Тебе нічого не болить?–його пальці ніжно підняли мою голову за підборіддя.

–Нічого..

–Хм.–легка посмішка скривила його губи і мій погляд опустився на них.
–Давай тобі потрібно поснідати.

Коли мій шлунок наповнився їдою та ароматною кавою, у кухні запала тиша. Не знаючи з чого почати розмову, я перебирала поділ футболки, облумуючи та наважуючись задати питання, що крутяться в голові.

–У мене є для тебе сюрприз.–голос Діна перервав мої рухи та зупинили думки.

–Сюрприз?–піднявши голову я побачила, що Дін уже дивиться на мене.

–Так, я відвезу тебе додому, а у вечері заберу і ми поїдемо в одне місце.–я дивилась на нього не приховуючи шоку.

–І куди ми поїдемо?

–Це сюрприз.

–Ну добре, я тільки піду зберу речі.–я піднялась та направилась на вихід, але у дверях зупинилась та обернулась, додавши.–Але цю футболку я заберу.–посмішка Діна було останнє, що я побачила перш ніж побігти в кімнату.