Стань моєю надією...

Розділ 18

Заходжу в будинок, в якому жила все своє життя. Та після сварки з матір'ю, та того як я вилізла через вікно, я не з'являлась в будинку кілька тижнів. Мати тільки надіслала три повідомлення.

Мама: Чому тебе немає на аукціоні?

Мама: Ти соромиш мене.

Мама: Якщо тебе завтра не буде вдома, можеш не з'являтись більше переді мною.

І це було все, та зараз я тут, так як мені потрібні документи, я наважилась і вирішила залишити бізнес, та поступити на журналістику.

–Мам, ти вдома?–чую, як на другому поверсі стукають підбори, а тоді вона з'являється на сходах.

–Ти що тут робиш?–вона зходить по сходах, схрещуючи руки на грудях.

–Я прийшла за документами.

–Які ще документи?–вона піднімає запитально брови.

–Я хочу залишити бізнес, та поступити на журна....

–Ти це не зробиш.–перебиває вона мене.

–Чому? Це моє життя і я роблю що хочу.

–Я сказала, ти не залишиш бізнес, ти повинна управляти фірмою батька.

–Чи можливо ти хочеш нею управляти, віддай мені документи.– документи я заберу з університету, та деякі знаходяться в матері.

–Ти не вдячна.– вона підходить, і мою щоку знову обпікає, гостра біль, голова повертається в інший бік, і сльози течуть по обличчю.–Я роблю це для тебе, а ти не цінуєш.

–Робиш що? Заставляєш учитися на те, що не хочу? Чи те, що я повинна жити по твоїх правилах? По твоїх принципах, одягати ті речі рожевого відтінку, який я не навижу, я не збираюсь бути твоєю лялькою, достатньо мам, я не твоя іграшка. Чекаю на документи, і якщо їх не буде, повір я подам в суд і батько мені допоможе.– обертаюсь та виходжу з будинку, чуючи  позаду крики матері.

                                     ***

Заходжу до кімнати, та потрапляю на здивований погляд Роуз, після того як Ліза переїхала до свого чоловіка, Роуз перебралась до нашої з Лізою кімнати.

–Ем, що у тебе з обличчям?–вона відставляє книжку в сторону, та піднімається з ліжка.

–Поговорила з люблячою матір'ю.–говорю я сарказмом.

–Емі...

–Давай без питань, а краще одягайся, поїдемо в клуб.

–Ти впевнена?–запитує Роуз з недовірою.

–Так, я піду приведу себе в порядок, а ти напиши Лізі, хоча той монстр її не відпустить, але спробувати варто.– беру речі та виходжу з кімнати.

По дорозі у ванну натрапляю на студентів, які кидають дивні погляди на мене. Зайшовши до ванни, розумію чому. Щока почервоніла, та опухла, губа була розбита, а на підборідді була висохла кров.

Прийнявши душ, намагаюсь приховати удар, та залишаю як є, коли не виходить. Вишусую волосся, та злегка закручую. Надігаю чорну сукню на бретельках, довжина доходить до середини бедер, сукня ідеально сидить на талії, підкреслюючи округлені форми.

Іду по коридору з високо піднятою головою, відчуваючи себе упевненішою, потрапляю в кімнату та бачу Роуз, яка закінчує макіяж. Вона одягнута в фіолетову сукню, з пишними рукавами, та вирізом на спині, волося вона зібрала в високий хвіст. Повертається до мене, окидає поглядом.

–Ти виглядаєш бомбезно.–сідає на ліжко, взуваючи підбори.

–Скажу теж про тебе.–повторюю її рухи, та застібаю чорні підбори.

–Ну пішли підкорювати нічне місто.– подруга стоїть біля дверей, підходжу до неї і ми виходимо.