Стань моєю надією...

Розділ 22

Злість не втихає, та я розумію що повинна це зробити. Не так для матері, як для батька. Тільки через нього я тут. Піднімаю високо голову, вирівнюю спину та направляюсь до столу. Мої підбори стукають по мармурові підлозі і цей звук ехом відається у залі.

Як тільки опиняюсь біля столу, батько відразу мене помічає, та привітливо посміхається.

–Моя квіточка.–так він називає мене з дитинства, і це зігріває мою душу.–Як же я радий тебе бачити.–він підходить та притягує мене в обійми.

–А як інакше.–мило посміхаюсь, поруч з татом я відчуваю себе його маленькою дівчинкою, його донечкою, яка йому важлива.

–Ходімо.–він відсуває для мене стілець і я опускаюсь на нього.

Батько представляє мене своїм колегам, і я помічаю маму, яка сидить та посміхається як чеширський кіт. Вона тут тільки тому, що має п'ять процентів акцій, але тепер, вона вважає що я буду управляти фірмою, а отже у неї будуть всі сто процентів. Тільки от у мене для неї сюрприз.

–Ми зібрались тут через те, що я вирішив залишити керівництво, та передати його своїй доньці.–говорить батько, а всі за столом кивають.–Але тільки, якщо вона не проти.–я дивлюсь на матір, та посміхаюсь.–Емі.–дивлюсь на батька, а він чекає на мою відповідь.

–Моя відповідь все вирішує?

–Звісно, якщо ти хочеш то можеш відмовитись.

–Як вона може відмовитись від такого шансу.–промовляє матір своїм приторним голосом.

–Емі доросла дівчинка і може сама вирішити, та якщо вона відмовиться тоді моя фірма перейде до моєї дружини Аманди.–моя мати перестає посміхатись, думка, що фірма за якою вона полювала стільки років може належати комусь іншому, так щей жінці яку вона ненавидить, точно їй не довподоби.

–Емілія зробить правильний вибір.–вона дивилась на мене і по її погляду я розуміла одне, іншого виходу як погодитись у мене немає.

–Для мене було б великою радістю управляти фірмою.– я подивилась на матір, яка самодовольно посміхалась, тільки у мене сюрприз матусю.–Але, я зрозуміла що бути адвокатом не для мене, тому я повинна відмовитись, а ще, я вирішила поступити на журналістику.

–Ну що ж, це твій вибір, тому я повністю тебе підтримую.–промовив тато, з ніжністю, а я подивилась на матір, яка здавалось готова убити мене.

Вона явно не очікувала що я вчиню саме так, але тоді, коли я обнімала Діна, я зрозуміла дещо. Людина, яка покинула мене на одинадцять років, підтримувала мене значно більше ніж рідна мати. Тоді Дін заспокоїв мене, уклав в ліжко, поцілував в лоб та пішов, але одне що він сказав, що я можу подзвонити до нього будь-коли, але чому він це робив, а не моя мати.

Тоді я зрозуміла ще одну річ, вона завжди мною керувала, які речі носити, як ходити, куди ходити, навіть з ким зустрічатись, коли у мене з'явився перший хлопець у 16, мати сказала що ми не можемо бути разом, бо він не такий багатий як ми. Навіть ще в утробі, вона вирішила що я буду єдиним спадкоємцем батька. Саме тому вона була така зла через народження мого брата, та сестри, саме тоді вона в перше мене ударила, вона боялась що вони отримають все, а вона залишиться з нічим, тому весь час говорила що я повинна керувати фірмою, щоб вона отримала гроші. І так було завжди, вона весь час говорила батькові, що я чогось хочу, хоча на справді це було потрібно їй.

Бо батькові гроші єдине що вона має, тому вона судилась, та судитись з адвокатом це пуста трата часу, мати зрозуміла це на восьмому засіданні, тому погодилась на п'ять процентів акцій, але її рятувало і те, що батько платив аліменти, і навіть після моїх вісімнадцяти, батько продовжив виплачувати аліменти. І тоді мати зрозуміла, що батько обов'язково зробить мене головним спадкоємцем, тому що хоть я і не була його очікуваною дитиною, він любив мене і тільки через мене і досі терпить мою матір.

Тільки тепер я вирішила що зупиню це, більше не буде її контролю, я вирішила, що не буду грати під її дутку, тому сьогодні я сказала те, що змінило моє життя.