Стань моєю надією...

Розділ 12

Життя – як водні гірки, неочікувані повороти трапляються щоденно. Ми ніколи не знаємо що для нас приготувала доля. Як реагувати на них, та як їх вирішувати, та інколи доля сама їх вирішує.

Побачивши Діна, я подумала що він зробить те ж саме що і з тими чоловіками. Та коли він розбив лобове скло та пригрозив Міку, я завмерла шокована. Та коли, він простягнув свою руку, я стояла не знаючи що робити. Вагання засіли в голові, думки що ми робимо не правильні речі не покидали мене.

Та коли я взяла його за руку, вагання зникли, а моя рука в його сильній руці, здавалось найправильнішим рішенням.
Коли ми виїхали з парковки, я відчула як шок зникає, а вагання знову з'являються.

Те що ми робимо – неправильно. Починаючи з того як я спокійно себе відчуваю поруч з ним, закінчуючи тим, що він завжди поруч. Та що робити, якщо мене тягне до нього, якщо я не можу перестати думати про нього.

Та мої думки перервало те, що він взяв мене за руку. Я поглянула на наші переплетені руки, і хотіла заперечити, та зрозуміла, що з нею мені спокійніше, тому я знову відвернулась до вікна.

–Тебе відвезти в гуртожиток?– перебив мовчання Дін, та від неочікування я злегка підстрибнула.

–Ааа..нуу–їхати в гуртожиток не дуже хотілось.– Ні, а ми можемо поїхати в те місце, що були попереднього разу?– мені хотілось тиші, затишку.

Дін нічого не сказав, тільки повернув в інший бік. Його рука і досі не відпускала мою, від чого було спокійно. Через кілька хвилин ми під'їхали до початку лісу.

–Ідемо.–сказав Дін, заглушивши мотор, відпускаючи мою руку, та виходячи з машини, а я вслід за ним.

Ми минули ліс, та зупинились на тому ж місці. Я підійшла до краю та знову затримала подих від краси. Посмішка з'явилась сама по собі, хоча зараз і день та світло не міняє краси.

–Хто був той безсмертний?– почувся збоку неймовірний голос.

–Ааа, що, ти про кого?– я повернула голову до нього та побачила, що він підпалює сигарету.

–Про хлопця на парковці.– промовив він, та поглянув на мене.

–Аа, то Мік.

–І хто ж цей Мік?–я почула в його голосі злість.

–Нуу у нас були побачення, а тепер він не дає мені проходу