Стань моєю надією...

Розділ 15

pov: Дін

–Ніколи не міг подумати, що хтось зможе змінити твій розгульний образ життя.–посміючись сказав Адам, допиваючи свій стакан з віскі.

–Про що ти?

–Та про те, що після того як ти поцілував ту навіжену дівчину, то не підпускаєш інших до себе.–сказав Адам, нагадуючи мені про поцілунок з Емі.

Ніколи не міг подумати, що простий поцілунок змінить моє відношення до мого способу життя.

–Ти сьогодні відшив двох.–додає Лео.

–Мг, скільки ти там без сексу?– запитує Адам зі своєю лукавою посмішкою.

–Приблизно 2 тижні.

–Скільки?–Адам поперхнувся недопитим віскі, а Лео почав сміятись, що буває доволі рідко.

–Ти серйозно чувак?–запитує Лео намагаючись перестати сміятись.

–Та ну вас.–виходжу з кабінки, проходжу повз танцюючих, та не дуже тверезих людей.

Деякі дівчата хлопають очима, та посміхаються привертаючи мою увагу, та я оминаю їх та направляюсь до виходу з клубу. Охоронець киває мені, та я іду до машини.

Мені потрібен час на самоті, час на роздуми, виїжджаю з території клубу, та їду за місто. Виходжу, оминаю ліс та зупиняюсь на краю скали, дивлячись на нічне місто.

Це місце я знайшов випадково, коли просто їхав по місту, а тоді і за його межі. Та тепер це місце не приносить такий спокій. Без неї.

Знову згадую поцілунок, відчуваю її ніжність, м'якість губ. Її персиковий аромат дурманить голову, я досі відчуваю цей запах.

Діставши сигарету, запалюю, стараючись відволіктись, проте кроки позаду заважають, вони настільки тихі, що я їх ледь чую, не повертаюсь, думаючи що це якийсь звір, та голос привертає мою увагу.

–Ти знову куриш цю гидоту.–повертаю голову, та бачу принцесу, яка стоїть біля початку лісу, ненаважуючись підійти.

–Ну я казав тобі варіант, щоб я не курив.–посміхаюсь, дивлячись на неї, та коли вона впевнено піднімає голову та підходить до мене, я відкидаю не докурену сигарету, та дивлюсь на неї.

–Думаєш, що я знову буду цілувати тебе? І не мрій.–вона піднімає голову ще вище, це таки моя безстрашна принцеса. Тільки щось не так, вона старається сховати половину обличчя.

–Не будеш?

–Ні.–вона говорить упевнено, та коли я підходжу до неї, та вступаю в її власний простір, то вона завмирає.

–Упевнена?–я нахиляюсь до її обличчя, беру пасмо волося в руки та покручую. Її ніжний аромат проникає в мої легені. І чорт забирай, це значно кращий запах ніж сигарети, це значно краще ніж будь які наркотики. Я стаю залежним від цього запаху.

Принцеса робить крок назад, а я вперед, та коли вона хоче зробити ще один крок назад я ловлю її за руку, відтягуючи.

–Що...що ти робиш?–запитує вона з округлими очима від шоку.

–Якби ти зробила ще один крок, то полетіла б вниз.

–Ааа...–вона повертає голову, та бачить що ми стоїмо на краю.–Оу, я й не бачила.

–Це тому, що ти зачарована моєю красою.–вона переводить злісний погляд на мене, та вириває руку відходить в бік, знову закриваючи половину свого обличчя.–А що ти тут робиш?

–Я? Просто потрібно подумати.–вона відходить та сідає на край гори.–А ти що тут робиш?–запитує вона не обертаючись до мене.

–Те, що і ти.–сідаю біля неї та спостерігаю за напруженим виразом обличчя.–Ти в порядку?– вона знову ховає половину свого обличчя.

–Не дуже.

–І чому ж?

–Матір.–вона замовкає, та мені і цього достатньо.

–Знову її правила?

–Мг.

Вирішую більше не давити на неї, тому далі ми сидимо мовчки, та поруч з нею мені не потрібні слова, тільки від однієї її присутності мені спокійно на душі. Вона стає моєю надією на щасливе життя...