Стань моєю надією...

Розділ 21

pov: Емі

Заходжу до кімнати, та падаю на ліжко, зарившись в подушки. Не хочу нікого бачити, не хочу чути, я хочу спокою, та тиша кімнати не заспокоює, мені потрібно ще щось, чи хтось.

Вібрація телефона заставляє піднятись з ліжка. Думаю що це Роуз, та повідомлення не від неї. Сідаю на ліжко, та заходжу в переписку.

Придурок: Де ти?

Я: Яке тобі діло.

Придурок: Велике, принцесо, то де ти?

Я: В гуртожитку.

Придурок: Чекай.

Я:Що ти маєш на увазі? На що чекати?

Та відповіді не приходить. Відкладаю телефон та сиджу в нерозумінні на що мені чекати. Та коли чую звук нового повідомлення, знову беру телефон в руки.

Придурок: Я буду через 5 хвилин.

Я: У якому сенсі? Де ти будеш?

Придурок: Принцесо, у тебе буду.

Я: Як у мене, ти серйозно?

Придурок: Як ніколи, відкривай двері, принцесо.

І в цей момент у двері постукали, я знала що це він, та не спішила, а тільки сиділа, дивлячись на двері.

Придурок: Не заставляй мене вибивати їх.

Переводжу погляд на телефон, а у двері стукають тільки тепер сильніше.

–Емі.–мурашки біжуть по тілу, чому від його голосу біжуть мурашки?

Піднімаюсь та маленькими кроками направляюсь до дверей, стук заставляє підскочити.

–Та іду я, іду.–відкриваю двері та бачу Діна, який не дуже задоволений.–Ну що? Для чого ти...–та Дін затикає мене поцілунком.

Стараюсь відштовхнути його від себе, ударивши у груди, та йому це нічого.

–Ммм..–мичу в його губи, та коли розумію, що марно, сдаюсь відповідаючи.

Знову відчуваю м'якість його губ, на своїх, його язик танцює з моїм в танці, та це не повільний танець, це вихор, цунамі, цей поцілунок наповнений злобою. Він кусає мою нижню губу, відтягуючи її, я простонала та мій стон заглушили його губи.

В наступну мить Дін підняв мене і я обхопила його талію ногами. Він заходить до кімнати, закривши двері на ключ.

–Дін..–простонала я, та він тільки знову припав до моїх губ.

Дін поклав мене на ліжко, нависаючи наді мною, не відриваючись від губ. Його руки були на моїй талії, на шиї, на бедрах, вони були всюди.