Стань моєю надією...

Розділ 4

11 років тому...

Переходжу дорогу, та направляюсь до будинку свого найкращого та єдиного друга. Посмішка сяє на обличчі, зустріч з ним – це єдине, що мене тішить.

Моя пишна сукня заплуталась у моїх ногах, через що, я ледь не падаю, та я не маю іншого одягу, окрім суконь, тому була вимушена одягти її.

Моя мама знаходиться в суді. Ще один суд, в якому вона пробує відсудити половину батькових коштів. Та єдине, що мене тішить в цих судах, це те, що матері немає вдома, майже весь час.

Стукаю в двері, та у відповідь тиша, зазвичай, Дін відразу ж відчиняє двері, та зустрічає мене зі своєю посмішкою, та моїми улюбленими ямочками. Та тепер відповіді немає.

–Дін!!!–кричу, та продовжую стукати в двері.

Через деякий час повторюю спробу, та знову стукаю і знову безрезультатно, стукаю ще пару раз, та все залишається беззмінно.

Ми домовлялися сьогодні сходити на пляж, і Дін ніколи не порушує обіцянок, але можливо щось сталось, тоді я почекаю. Сідаю на сходи, та дивлюсь на дорогу.

Тільки ще незнаю, що того дня я так і не дочекаюсь Діна, що буду сидіти на сходах до самого вечора, а коли зрозумію що він не прийде – буде пізно.

Ще незнаю, що буду бігти до кімнати в сльозах, що кожен день буду сидіти на сходах і чекати, стукати в двері, поки не почнуть боліти кулаки, а тоді іти в кімнату де буду плакати в подушку.

Тоді моє серце вирвали і розірвали на маленькі шматочки. Не вірила, що людина якій я довіряла, яка стала для мене підтримкою, та першим коханням, так зі мною вчинить...