Про моє переродження у безсмертного (novel)

Том 3 Глава 19 - Дракон і голодна голова

- Частина 1 -

— Крутий у тебе будиночок, — зауважив я.

— Який є... — буркливо відповів дід.

- Та я без сарказму. Виглядає і справді приголомшливо. Тобі б пару дірок залатати і була б взагалі казка. Як тут взагалі виявився такий величезний чобіт?

— Це якраз трапилося під час тієї війни 300 років тому. Тут боролися два йотуни. Кажуть, що сили одного з них настільки перевершували другого, що після удару кулаком, тіло бідолахи вилетіло геть із цього лісу.

Як він міг вилетіти з чобіт? Звучить як хрінь із мультиків. Хоча, можливо, вся справа в корінні дерев, що обтягли цей чобіт. Може, удар був таким сильним, що частина ноги буквально залишилася тут, а тіло полетіло. Хоча швидше тут вирішував би кількістю цього коріння. Зараз вони здаються непримітними, але всеодно ту є щось магічне, і схопили вони того бідолаху дуже міцно.

— А з приводу дір ти маєш рацію. Кляті метелики набридли залітати всередину. Але я не маю жодних сил закласти їх. Ти випадково допомогти не хочеш? - продовжив дід.

Він не про дощ хвилюється, а метеликів? Хоча над нами стільки листя, що навіть світло ледь потрапляє сюди. Так, дерева тут високі.

— Не дуже, — чесно відповів я.

Сподіваюся після цього він не передумає напувати мене чаєм.

Сам чобіт модифіковано. Старий змайстрував двері з деревини та вирізавши частину підошви, встановив її там. Вона виглядала потяганою часом. Судячи з усього, він тут давненько. Зі шнурків і чогось нагадуючого кістки він змайстрував своєрідний паркан. Судячи з усього, частина ноги дійсно залишилася в чоботі. Згодом м'ясо обголодали звірі, а ось кістки залишилися і він пустив їх у справу. Та й дах він зробив саме з кісток.

Праворуч від чобота я побачив затишний сад з деревами, на яких росли фрукти, що виглядали як груші. Ліворуч було два-три городи.

До речі, кісткове борошно має бути відмінним добривом. Тож не дивно, чому тут усе так добре росте. Хоча, дивлячись на рослинність цього лісу, я не думаю, що причина тільки в цьому. Загалом з голоду він тут точно не вмирає, навіть якщо він виглядає трохи худорлявим.

Потім я побачив, як біля підніжжя одного з дерев ростуть маленькі гриби і мене пересмикнуло. Ненавиджу срані гриби.