Залежна психопатом

Рафаель.

Тільки не він.
Я єбав це все в рот.
-Și mie mi-ai fost dor de tine, frate. *
Я заледве повертаюсь до нього. Якого взагалі його сюди впустили?
-Повертайся на свою йобану частину, frate.* Я не збираюсь терпіту твою пику на своїй території.
-Ти забуваєшся, що в тебе залишилось мало часу на цю територію.
-В мене завжди знайдеться час, щоб розпатрати тебе.
-Витрать свій дорогоцінний час на пошуки дружини. -він вишкірюється.
Я дуже хочу дістати свій пістолет.
Дуже.
-То що, ти познайомиш мене зі своїми кандидатками?
Як же він мене заєбав. Так було ще до того, як помер батько. Він завжди міг виводити мене так, як ніхто інший. І це зовсім не єдине, через що я ненавиджу його.
-То ми йдемо, чи ти не хочеш подивитись на людину, яка мене сюди впустила?
-Немає значення хто тебе впустив. Є людина, яка повинна була слідкувати, щоб твоєї чорної кучерявої сраки тут не було.
-Це мило, що ти весь час даєш мені нові прізвиська.
-Не дякуй. Стараюсь.
Я йду першим. Лоренцо йде позаду, не відстаючи від мене ні на крок. Він розглядає все навколо, ніби був тут востаннє років десять тому.
Хоча він був тут менше ніж два роки, але з того часу багато чого змінилось.
Я повністю підлаштував тут інтер'єр під свій смак. Тут має бути все, що подобається мені, бо я сюди ще не раз буду повертатись.
В основному залі всі звертають на нас увагу. Багато хто вперше бачить Лоренцо, тому здебільшого розглядають його. Здається, що сьогодні не я знайду собі дружину.
-От ця дівка мене пустила.
Він показує пальцем не на старшу Мільєр, але всеодно дістане саме вона. Ця справа була на ній.
Хоча її подруга також заслуговує покарання. Це ж як блять можна було впустити от цього...

Вони обидві сидять за столом щось бурно обговорюючи. Ми підходимо ближче до них, що я вловлюю слова Мільєр.
-Я зараз повернусь. -вона каже це і піднімається на ноги.
-Вже не потрібно.
Я говорю так грізно, як тільки можу. Лоренцо має зрозуміти мою владу навіть над найменшим.
Мільєр різко обертається до нас.
Її погляд переходить від мене до брата.
-Доброго вечора, чи можу я приєднатись до вас? -каже брат, подаючи їй руку.
Я скептично піднімаю брову.
Матусін джентльмен.
Мільєр злякано дивиться на мене, очікуючи моєї реакції.
Я просто витріщаюсь їй в очі, щоб випадково не опустити погляд на її декольте.
Якого біса вона взагалі так вирядилась?  Вона ніколи так не одягається. Це не її стиль.
Все ж, вона подає йому руку, яку він так старанно цілує.
Я вб'ю його.
Де ж цей клятий Фуеґо.
-Поясніть за цю ситуацію.
Енцо всідається на місце моєї секретарки і спрямовує свій погляд на Ріво - ще одну працівницю в моїй компанії.
Я ж очікую пояснень.
-Мені справді шкода, що так вийшло.
-Це вже який промах з вашого боку?
Вона опускає погляд в землю і я дозволяю собі мимоволі кивнути на її виріз.
Дідько.
-Я зроблю все, щоб його випровадили звідси. Я не знала, що все так вийде.
Я мовчу.
-Мені все виправити?
Я продовжую мовчати, тож вона дивиться на мене.
Як на зло - складає руки на грудях.
Відводжу погляд на першу жінку, яка попадеться мені в поле зору і відразу жалію про це.
Вона бачить цей погляд і підходить до нас.
Мільєр несхвально киває головою. Мій брат бере все в свої руки. Він садить латинку на свої коліна, пригладжуючи її тіло. Вона не проти. Не знаю її імені, але зі списку кандидаток вона точно вилітає. Не люблю, коли моє хтось торкається навіть тоді, коли це ще не є моїм.
Я повертаю свій погляд до Мільєр, але вона вже покушує свою губу так, що її помада залишається на зубах. Її очі блистять від жаху, що я вперто маю не любити. Але мені це подобається.
-Знайдіть мені саме мій тип і приведіть до vip-кімнати. -кажу це і йду з цього місця подальше.