Залежна психопатом

Рафаель.

Що я роблю?

Губи Ларії неймовірні. Я три дні був немов голодний, не отримуючи від неї жодного поганого слова, або ж крику.
Вона штовхає мене в груди, і я б міг просто забрати її руки і продовжувати цілувати, але я відходжу.
-Ти здурів? -вона кричить, а її очі породжують цю ідеальну ненависть. -Моя помада!
Я опускаю погляд до її розпашілих губ.
Червона помада розмазана по її бороді і навколо контуру.
Буде краще, якщо вона змиє цю помаду до дідька бісового. Їй краще без макіяжу.
Ларія розвертається і забігає до вбиральні, гримаючи дверима за собою.
Я чекаю, щоб вона вийшла. Не хвилююсь, просто не хочу, щоб вона була там довго.
-Люба, чому ти малюєш губи?
-Я не думала, що ти зробиш таку дурню до головного поцілунку! -вона кричить через двері. І це звучить дуже смішно.

Я розвертаюсь, щоб піти. Двері відкриваються, але як я й думав - вона не піде, поки не піду я.
-Я знав, що ця сукня буде ідеальною на тобі. До зустрічі під вінцем.
Посилаю їй повітряний поцілунок, а вона кривляється до мене.
За ці дні я отримав три порізи біля ребер. Один прийшлось зашити, бо занадто глибокий. Я міг отримати через це сильну рану, яка б пізніше гноїлась.
Зараз я не відчуваю цього болю, бо мені навпаки - добре. Або це діє її дика енергія, або моя рідна Сицилія справляє на мене таку хорошу реакцію.
Біля дверей до головного залу стоїть Ланс. І він має такий вигляд, ніби декілька секунд тому виборював в наших ворогів свій ніж.
-Ніхто не бере його. Не потрібно так сильно стискати його до тіла.
Ланс завжди тримає свій ніж прив'язаним зручною резиною до торсу. Ніж голий, тому я певен, що в деякі моменти він добряче дере йому шкіру. Не розумію, чому він береже його так сильно і віддано. Це просто ніж, який я йому подарував на 18-те день народження. Ланс на рік молодший від мене. І він такий же сильний, як і я.
-Що з ротом, ти щось їв?
Я питираю рот і коротку щетину, якої не встиг позбутись, бо ми повернулись за двадцять хвилин до весілля. На пальцях помада Ларії.
-Не кажи, що ти вже з кимось перепихнувся до свого ж весілля.
-Не скажу. Це Ларія.
-Що? -він вражений, бо сподівався на правдивість своїх слів. -Вона ж не твій тип в жінках? Я думав, що вона тобі не подобається.
-Не подобається.
Він посміхається.
-Звісно.
Я стукаю його по голові і спираюсь об двері.
-Всі вже чекають в залі. Ви маєте виходити.
-Ларія ще не готова.
-Тебе колись це хвилювало?
-Я не хочу там чекати на неї. Це нудно.
-Ти повинен.
Ланс бере мене за сорочку і заштовхує в зал.
Я спокійно випрямляюсь і піднімаю до нього брову.
-Обійди зал і приведи до мене Ларію. В неї немає батька, щоб він провів її.
-Буде зроблено.
Він йде.