Залежна психопатом

Ларія.

До кінця я сиділа на задньому сидінні. Він навіть не уявляє, як сильно я зла на цю всю ситуацію. Якщо він не ненавидить колишню, то хоча б можна було не танцювати з нею, коли на нього чекає майбутня наречена. Він мав би показати всім, що я його. Що я буду його дружиною. Але ж ні. Це саме той чоловік, якому начхати на правила. Він робить те, що йому подобається. Якщо так буде далі, то я також почну робити все, що подобається мені. До самого пентхаусу я сиділа з надутими губами. Розумію, що поводжусь як маленька дівчинка, якій не купили солодке. І нічого із цим не можу вдіяти. Це всього на рік, потім все забудеться.

-Я йду до Афіни.
-Афіна спить.
-До Лієсси.
-Вона також спить.
Я хочу гепнути його по голові.
-Вони не сплять в такій годині.
-Ларія, мені начхати, чи сплять вони, чи ні. Ти не підеш до них, бо ти йдеш зі мною в нашу квартиру.
-Я не хочу в твою квартиру.
-В нашу. Ця квартира і твоя.
-На рік, ти забув добавити.
-На рік. -він злостиво вишкірює зуби і проводжає мене всередину, тримаючи руку на спині. Я завжди напружуюсь, коли він торкається мене.
Ми заходимо в ліфт. Охоронці за нами.
-Вони в квартирі будуть також з нами?
-Так.
Він жартує?
-І в спальні?
-Так.
Навіть не дивиться на мене. Його погляд прикутий перед собою на дверях ліфту. Я придушую своє бажання глянути на охоронців. Мене це дуже сильно дратує. Я не збиираюсь бути з ними в квартирі. Вони напрягають кожної секунди. Такі великі і жахливі.
Якщо Рафаель великий, то він аж ніяк не жахливий. Буквально на кожному другому охоронцю є безліч шрамів, які покривають все обличчя. Хто його зна, що там під одягом, якщо лице таке покалічене.
Я продовжую домагатись свого.
-Вони також будуть мити мене?
Його очі швидко переміщаються до мене. -Я звичайно не проти.
Повертаюсь обличчям до одного з охоронців і посміхаюсь йому.
Він старший і ніяк на це не реагує. Таке ж кам'яне лице. Молодший, що стоїть зліва від нього - червоніє. Вони всі такого віку тут червоніють? Це виглядає дуже мило.
-Не обов'язково. Я і сам можу тебе вимити.
Я маю неймовірно сильне бажання показати йому середній палець, але я не дурна. Вже видно, що його розгнівали мої слова, хоча він це перевів на свою користь. Козел.

В квартиру охорона не заходить.
-Я буду сумувати за вами, хлопці.
Показую їм па-па і піднімаюсь сходами на верх, поки Бласхес порається зі взуттям.
-Ти голодна? -кричить він до мене.
-Ні, я нажерлась твого лайна.
Я чомусь сказала це. Прикрила рот рукою, поки він знизу глянув на мене так, ніби я вбила Фуеґо. І втекла.
Я колись справді дограюсь, якщо не буду тримати язик за зубами. Мені варто це робити. Я повинна це робити, інакше тут не виживу. Цей світ занадто жорстокий, щоб така як я пизділа те, що приходить в мою голову.