Залежна психопатом

Рафаель.

День родів.

Я на нервах. На нервах всі, окрім Ларії. Обожнюю той день, коли вона повернула кільце на свій безіменний палець. Того ж дня ми розірвали контракт, повністю викинувши його з голови. Я часто хвилювався, що Ларія в якийсь момент передумає, але вона почувалась щасливою до сьогоднішнього дня. З телефону лунає пісня, яку вона слухає вже тиждень на повторі. В це відділення не заходить ніхто, окрім мене, Афіни та Лієсси. Я навіть не підпускаю Ланса, бо через нього нервується Афіна, а через Афіну вже й Ларія.

— Відійди від мене, — каже дружина.

— Я буду приймати в тебе роди, тому відходити від тебе мені категорично заборонено.

Ми повторювали це протягом тижня, тому Ларія вже й сама починає вірити в це. Ніколи б у житті я не прийняв ці роди, бо це точно не моє. Я б ніколи не пробачив собі, якби якось зашкодив Ларії або нашому сину. Вона до останнього думала, що буде донька, бо так показала її матриця долі. І тільки Бог знає, як сильно я реготав, коли нам сказали, що буде син. Ларію це не засмутило, бо вона просто обожнює цю дитину. І їй байдуже, як і мені, хто там буде. Важливим є тільки те, що це наш плід. Що це наше кохання і той чудовий секс. Секс... Боже, я не трахався ще з того дня, як відпустив Ларію до Сицилії, а сам залишився в Палермо.

Вона пробує піднятись з палатного ліжка, яке я придбав для неї, щоб їй було емоційно добре та комфортно. Я зупиняю її, повільно повертаючи в її положення. Живіт вже такий округлий, гарненький. Кожного разу боюсь якось не так потрогати її, щоб ніякої фігні не трапилось.

— Я хочу встати.

— Щоб за п'ять хвилин сісти?

— Та хоч за дві. Тобі яке діло? Підніми мене.

— Дуже агресивно, — проводжу пальцем по її оголеному животі, відчуваючи тільце дитини, яке тисне на живіт зсередини. Ніколи не перестану дивуватись тому, як в жіночих тілах може от так перебувати майбутня дитина. Ларія сильна, тому я вірю, що роди пройдуть легко. Сподіваюсь на це, бо інакше акушеру прийдеться шукати інший вимір, щоб прожити там до кінця свого життя.

— Тобі обов'язково потрібно йти?

— То ти через це ходиш така набурмосена? Так, обов'язково. Ланс не впорається сам.

— А когось іншого послати не можна замість тебе? — її погляд розриває моє серце. Така мила відьмочка...