Залежна психопатом

Рафаель.

Я грубо видихаю, витримуючи контроль над собою. Чудово, я хочу трахнути її замість того, щоб накричати.

— Мені шкода. Я просто повинна знати про твої справи.

— Ні, любонько, ти не повинна. На те вони й мої справи, щоб бути моїми.

Ларія супиться, прямо дивлячись на мене. Така гарненька, коли зла.

— Ти нічого не сказав, я хвилювалася. Не злись на мене через свою ж помилку.

Я встаю з крісла, щоб наблизитися до неї. Вона відсахується, робить крок назад.

— А я буду злитись. Ти хоч уявляєш собі, що б було, якби тебе спіймали мої вороги? Та ти ще й на моїй машині.

— Вибач. Варто було подумати і не брати твою машину.

— Ларіє, варто було взагалі сидіти в клятій Сицилії, а не їхати до мене в Палермо. Ти навіть вколола якоюсь хуйнею Ланса. Чим ти взагалі думала?! 

Задницею, не більше.

— Вколола його не я, так... Це була моя ідея. Що я можу зробити, щоб ти заспокоївся?

Вона має такий смиренний вигляд, що я взагалі не хочу підвищувати голос. Коли Ларія кусає свої губу, піднімаючи очі на мене, я остаточно забуваю про свій гнів.

— Сядь мені на лице. Це те, що ти можеш зробити для мене.

— Мені справді шкода. Чесно, вибач.

— Я не маю за що вибачати тебе. Ти завжди робиш те, що хочеш, — торкаюся пасма її темного волосся і наближаюсь до її обличчя для поцілунку. — За це ти й подобаєшся мені, відьмо.

І я цілую її.

Вона тане в моїх руках, а потім кусає мене за нижню губу.
Я відсахуюсь від неї, щоб побачити її тремтливе тіло. Вона дуже збуджена.
Ісусе, я так скучив.

— Я знайшла друга.

Будь ласка, помовчи...

— Твій охоронець. Він був дуже милим. До пори, до часу... — її дихання пришвидшується, а я розумію, що вона просто пробує відволікти мене. — Ми можемо піти до кімнати?

— Ні, не можемо. Я трахну тебе на своєму столі, щоб ти знала своє місце.

— І де моє місце? — вона пирхає, розставляючи руки в боки.

— На моєму обличчі.

Піднімаю її на руки і несу до столу, щоб нарешті взяти. Не так давно ми трахалися, але я вже зголоднів. Ще ніколи не мав такого відчуття голоду за тілом якоїсь жінки. Не даремно я назвав її відьмою. Це те, ким вона насправді є.