Залежна психопатом

Ларія.

Мене пронизує холод із двору.

Мій кабінет на четвертому поверсі, але я відкриваю вікно, бо в кабінеті задушливо. За цей день я вже шість разів віднесла каву директору. Це такий день, коли він працює до ночі. І це саме той день, коли я змушена залишатися до самої ночі, поки він не піде.

Я ненавиджу такі дні всім серцем. Це дуже погано впливає на мою психіку. Я пишу Афіні, але вона мене ігнорує.

Я: — Не пробуй іти на вечірку.
Я: — Афіна, прошу тебе.
Я: — Це поки я ще прошу.
Я: — АФІНО!!!

Сестра повністю мене ігнорує, навіть не переглядає повідомлень. І, звісно, не збирається мені відписувати. Коли я була в її віці, то ходила за нею хвостиком, бо вона була ще зовсім дитиною. У мене не було часу на ці круті вечірки, тим паче що я підробляла одразу на двох роботах, щоб мати змогу нас забезпечити.

Теперішня моя робота дала нам усе, що ми маємо. Ми обидві повністю забезпечені, бо я — головна секретарка директора компанії. Неофіційно ще, але це поки.

Лієсса давно пішла, залишивши мене саму в офісі. Щоб витримати цю ніч, я зробила собі найміцнішу каву, яка тут є. Можу собі це дозволити.

У груповому чаті компанії з'являються десятки повідомлень, та я їх не переглядаю. Знаю, що мене почне душити заздрість, якщо побачу, як вони веселяться в клубі. Мені шкода, що я майже не маю часу на розваги. Я впевнена, що не все життя буду залежати від пана Бласхеса. Колись мені також доведеться знайти собі чоловіка.

Звичайно, на основну роль висить фотографія директора, але мені потрібна альтернатива, про всяк випадок.

Я переглядаю профіль Бласхеса, тримаючи в іншій руці чашку кави. Кава не допомагає, бо за кілька хвилин я засинаю прямо в кріслі у своєму кабінеті. Мені сниться сон, що Афіна танцює з якимись хлопцями, а весь офіс четвертого поверху випиває і сміється в клубі. Цей сон ніби йде не від мого обличчя, бо я не відчуваю цієї радості. І мені так сумно, що я не можу бути з ними.

Різко розплющую очі. Кава розлилася на столі, і я ледь встигаю підняти планшет. Швидко набираю текст Лієссі, щоб пожалітися.

Я: — Нехай буде він козлом, бо як можна до такої години сидіти в офісі? Можливо, тут ще є я, яка дуже хоче відпочинку?

Лієсса не відпише мені ще довго, поки не витягне телефон, який завжди десь у неї захований. Я відставляю робочий планшет і свій телефон на бік. Дістаю серветки й протираю стіл. Паперову чашку від кави викидаю в смітник. Лаюся подумки — така везуча.