Залежна психопатом

Рафаель.

Збирався було зайти до квартири, але голос Ланса мене стряхнув.
-Я ледь не всрався. -гукаю йому через коридор.
-Я повинен поміняти тобі памперс? Чи це зробить твоя наречена?
-Де вона?
-В вільній квартирі.
-Я гадав, що вона мала б бути в мене.
Він стенає плечима.
-В тебе одного є доступ до коду і других дверей. Ми мали вибити їх, щоб впустити туди Мільєр?
Добре. То вона весь цей час була в квартирі для гостей. Там, де майже немає речей. Чудово. Вона напевне вже в депресії. Можливо навіть плаче в ванній.
-Де молодша?
Ланс закриває очі. Ковтає слину.
-В моїй кімнаті. Я закрив її там.
-Ріво?
-Вона хотіла побути на кухні. Я попросив її не йти до дикунки, поки не прийдеш ти. Забери їх геть від мене.
Я потираю своє чоло. Цей день витягнув з мене всі сили. Я так хочу спати. Та мені потрібно забрати до себе Ларію, щоб та не вчинила самогубство. Вона ж закохана в мене.

Я заходжу в квартиру. Код від входу знає як і Ланс, так і я. На останок визираю з-за дверей.
-Збери речі дівчат і приведи їх в цю квартиру. До весілля вони будуть жити тут.
-Я краще вицарапаю собі очі, ніж піду в кімнату до малої.
Нехай робить що хоче, але має їх сюди запхати.
Зараз в мене є інші проблеми. Пульт навіть не брався до рук. Телевізор вимкнений.
Речі на порозі. А Мільєр навіть духу немає. Вона на верху, як я й думав. Охорона повинна була бути поруч до цього моменту. Вони не можуть робити так, коли вона має стати моєю дружиною.

В кімнаті тихо. Заходжу акуратно, прислуховуючись до будь-яких звуків. Хто його зна, можливо вона стоїть із ножем, щоб заштовхати його мені в горло.
Але Ларія лежить на ліжку. Руки в неї за головою, а очі закриті.
Невже спить?
Не спить.
Коли я підходжу до ліжка, вона підривається з нього. Дуже швидкі зміни в емоціях. Вона виглядає розлюченою.
-Де ти був?!
Вона знає відповідь. Інакше б не була такою злою.
-Бласхес! Де ти був?
-Заспокойся. Ходи зі мною в квартиру.
-В яку квартиру? Я не хочу бути з тобою після тих жінок. -розкидає руками, видаючи всі свої емоції.
-Жінок?
-Я все знаю. -вона посміхається, але її обличчя червоніє від гніву.
-Яких жінок? Вона була одна.
-Ще краще. -Ларія коситься на двері позаду мене і сідає на ліжко. -Я не буду йти з тобою. Ти мені противний.
Якого біса вона так говорить зі мною?!
-Мільєр. Підніми свою задницю і йди зі мною.
Ще має бути вдячною, що я нічого не кажу їй за одяг. Я ж просив одягнутись нормально. Що ж це за сукня, де випирають її груди?
Я сідаю з іншого боку ліжка.
Ми не дивимось одне на одного, але відчуваємо цю мить разом.
-Я бачився з колишньою. -чомусь пояснюю їй.
Вона мовчить. Я прикладаю руки до обличчя, щоб нахилитись ліктями до колін. Голова болить.
-Якщо ти думав, що мені стане краще коли я дізнаюсь, що ти спав з колишньою, то ти глибоко помилився.
-Я не спав! -зриваюсь на крик. -Та яке тобі взагалі діло до моїх стосунків з жінками? Що це за вистава така?
-Можливо мені огидно бути з таким чоловіком в одному домі?!
Вона теж кричить. Ми обидва встаємо з ліжка і підходимо так близько, що майже торкаємось тілами.
Ларія нижче мене, тож задирає голову догори, щоб дивитись мені в очі. Її губи трясуться. Туш дещо розмастилась під очима.
-Я ні з ким не спав!
Вона штовхає мене в груди.
-Не бреши мені! Я ж знаю, що ти з тих чоловіків, яким начхати на інших жінок, коли вони мають їх досхочу.
На її очах з'являються сльози. Чому вона бере все так близько до серця? Якого біса вона моя наречена, якщо не вміє контролювати свої дурні емоції?
-Заспокойся. Перестань плакати і злитись.
-Ти сам підвищив голос.
Вона тремтить, а я ставлю руки на її плечі. Це виходить грубий жест, та вона з цим затихає. Змахує сльози з вій, кліпаючи.