Залежна психопатом

Ларія.

Пройшов рівно тиждень з того моменту, як Бласхес зробив мені пропозицію.
Наступного дня я не з'явилась на роботі. Я готова була звільнитись від жаху.
Я не хочу виходити за нього.
Точніше хочу, але не так.
Звичайно я вийду за нього, просто було б краще, якби він закохався в мене, а не весілля для того, щоб він тримав Ла Стідда під своїм прицілом.
Я не проти цьому, бо я виросла в окрузі Стідди.
Наші батьки були хорошими друзями батька Рафаеля, через що я й працювала на роботі в них. Вони мене взяли без ніяких на те причин. бо старший Бласхес впізнав моє прізвище і посмішку матері.
Це було мило, і я довгий час після того плакала, бо він розповідав мені про батьків, що мене дуже брало на емоції.
Але я не зможу покинути Афіну саму, якщо одружусь із Бласхесом. Мріяти про це було добре. Я не раз уявляла як стою біля вівтаря, вимовляючи клятву, а потім цілую його.
От тільки Афіні шістнадцять. Вона ще не в тому віці, щоб я могла залишити її жити одну. Вона не вміє ні готувати, ні прибирати. Вона і дня не проведе без мене.
Хоча.
Можливо й день проведе. Вона зробить вечірку в будинку, закликавши всіх своїх знайомих (а їх в неї загалом...багацько). Зранку проснеться і переріже собі вени, щоб не прибирати весь будинок від того гівна, яке вони із ним зроблять.
Я знаю Афіну краще, ніж саму себе.
Мій погляд падає на відчинену шухляду, в якій знаходяться фотографії Бласхеса. Я зітхаю над робочою папкою. Він не писав мені нічого. Якби Бласхес звільнив мене, я б знала про це.
А він не звільнив. Це вже щось, чи не так?
У вхідні двері стукають. Я заглядаю в вікно, але згадую, що є Афіна, яка одразу ж відкриє двері.
Біля будинку припаркований чорний мінівен. Це не машина Бласхеса, а я їх бачила декілька, і це не машина Ланса Фуеґо.
Вже чую приглушені голоси, серед яких впізнаю голос Афіни.
Спускаюсь вниз якраз перед тим, як двері зачиняються.
-Хто це був?
Афіна повертається, тримаючи в руках два пакунки.
-Уявлення не маю, але це твоє. -вона вручає мені їх, зацікавлено очікуючи на звіт.
-Я теж не знаю, що там.
-То подивись.
-А якщо там бомба?
-Не будь смішною. -відповідає, закочуючи свої очі. -Відкривай, це від Рафаеля.
-Бласхеса.
-Рафаеля Бласхеса.
Тепер я закочую очі.
-Думаєш?
-Знаю. А я ніколи не помиляюсь.
-Ти це кажеш кожного разу, коли приводиш додому нових хлопців. І кожного разу це не помилка, хоча потім ти про них кажеш значно інші слова.
-Дай я відкрию! -вона вихоплює з моїх рук пакети і біжить на верх до моєї кімнати.
-Чекай! -кричу я, біжучи за нею.