Залежна психопатом

Ларія.

Я ступила на сицилійську землю, відчуваючи гіркоту від останньої розмови з Рафаелем. Він намагався поцілувати мене, але я холодно підставила йому щоку. Його очі видали біль, але він не сказав ні слова. Ми навіть не розмовляли між собою, бо він зовсім не слухав мене. Я ненавиджу цих чоловіків тільки за те, що вони навіть не пробують вислухати нас. Вони думають, що знають краще, що їм усе під силу, бо в них між ногами член. І це зовсім не так. Все могло б бути добре, якби він тільки дав мені шанс. Відвезти мене до Сицилії, покинувши на якийсь час? О так, це те, чого я так сильно очікувала. Козел. Він повернувся до Палермо, навіть не оглянувшись. Добре, коли є охорона, яка коли завгодно може наглянути за твоєю сукою. Звичайно, добре.

Вечірнє світло танцювало на мармуровій підлозі, коли я стояла на балконі, дивлячись на яскраві вулиці. Телефон задзвонив, і на екрані з'явилося ім'я Афіни. Я швидко відповіла, радіючи можливості поговорити з сестрою. Нарешті розмова для особливостей.

— Афіно, я так скучила за тобою, — зітхнула я, голос мій звучав слабко.

— Я також, сестричко. Як ти тримаєшся? — таке відчуття, ніби вона вже знала, що щось не так. Хоча я ні разу не сказала їй про те, що Раф зневажає мої почуття і думки.

— Не дуже добре, — зізналася я. — Рафаель мене розчарував. Він... він навіть не намагався зрозуміти мене.

Афіна мовчала кілька секунд, потім її голос став серйознішим.

— Навіть не кажи мені, що ти збираєшся через це так засмучуватися. Я не хочу чути твоїх сліз або те, що ти переймаєшся.

— Не смішно, якщо ти думаєш так. Те саме ти відчуваєш до Фуеґо. І навіть не смій мені щось казати за це, коли сама плачеш за чоловіком, бо він тебе не кохає.

Я відчуваю як вона закочує очі, і мені стає краще.

— Могла не піднімати слухавку, якщо хотіла нагадати мені про нього.

— Вибач. Я люблю тебе і поважаю твоє рішення. Ми зовсім скоро зустрінемося, я обіцяю тобі це.

І я знаю, що стримаю обіцянку, бо це те, що очікує на мене через місяць. Ці дні без Рафаеля будуть найважчими.

Після розмови з Афіною я пішла до вітальні, де Лієсса вже чекала з пляшкою вина. Я вже й забула, що вона з моєю сестрою є найбільшою опорою.

— Ти виглядаєш, як привид, — сказала Лі, наливши два келихи. — Нам потрібно розвіятись.