Другий світанок опівночі

Розділ 29

Еллі

Ми ступаємо крок усередину і до нас одразу наближається невисокий офіціант у презентаційному смокінгу:

– Чи бажаєте шампанського? – запитує він завчено награним голосом і його фальшива посмішка змушує моє хвилювання знову з'явитися.

Джеймс ввічливо дякує і бере два келихи, один передаючи мені. Я натягую стриману усмішку і, підійнявши низ маски, одним ковтком висушую келих.

– Сподіваюсь, у твої плани не входить більярд і п'яне караоке, – іронізує Джеймс.

– Спитай через годину, – відповідаю я, підібравши другий келих шампанського в іншого офіціанта.

Коли алкоголь починає діяти, я використовую цю мить спокою задля того, щоб зрозуміти ситуацію.

Розкіш просочується крізь кожну зі шпарин великого вестибюля, оздобленого золотими панелями, бетонними колонами та пишними букетами живих квітів. Оркестр невимушено доповнює атмосферу богемності та урочистості, що панує всередині.

На якусь мить, кожна клітина мого тіла завмирає на місці. Темна примара страху, що повільно підкрадалася позаду, нарешті формується у чітку постать минулого.

Будинок Джордана - осередок люті та крові, що крокувала з ним усе життя.

Раптом стає нестерпно дивитися на веселі обличчя довкола, що безтурботно проживають своє світське буття, не роздумуючи про жодну із причин чому саме вони стали улюбленими домашніми тваринами монстра. Дами у вечірніх сукнях, які згодом залишаться як згадка про їх богемну молодість. Чоловіки, у класичних смокінгах, що старанно намагаються розгадати кожну ноту дорогого віскі, хизуючись своїм тонким смаком перед іншими джентльменами. Навіть попри маски на обличчі, не важко впізнати відомих акторів, дипломатів і політків, що так чи інакше фігурували у житті Джордана.

– Як ти? – ледь чутно запитує Джеймс, обводячи поглядом усіх присутніх. – Ми все ще можемо піти звідси, тільки скажи.

Одягнувши свою найщирішу фальшиву посмішку, я відповідаю:

– Піти у розпал балу – нечуване нахабство, Максимільяне.

Він відповідає мені такою ж посмішкою і простягає руку, щоб я могла покласти свою на його лікоть.

– Твоє слово – закон, Маріє. Як щодо вальсу?

– Цілком і повністю проти, – не вагаючись кажу я. – Жодні кошти цього світу не змусять мене танцювати перед усіма цими людьми.