Другий світанок опівночі

Оновлення

Автор

Почнімо з того, що я не вірю в астрологію, хоч вона здається мені страшенно цікавою. Гороскопи згадую лише для жарту, ретроградний Меркурій тільки з іронією, а натальна карта мого хлопця (яку турботливо надіслала мені його мама при першій зустрічі) слугує для мене аргументом у дрібних суперечках, на більше вона не годиться.

Останні кілька днів, колега по роботі розповідала про найсприятливіший день цього року – 7 серпня. Мовляв, це чудовий період для будь-яких починань і звершень, а також сприятливий час, щоб здійснити задумані мрії. Одразу після оголошення, ми вирішили розпочати підготовку до її весілля: вдалось знайти фотозону, фотографів і чудове місце для невеличкого бенкету. Залишилося тільки відшукати нареченого, тож якщо у вас є вільні пропозиції на завтра – пишіть :) 

Однак, зараз не про це. Більш як рік тому я почала цю історію, натхненна невеличким творчим угрупуванням, де всі одне одного підтримують. У мене була мета, ціль і кінцеве бачення подій в історії Еллі та Джеймса. Я знала як розвиватимуться їх стосунки, які персонажі зустрінуться на шляху та навіть кумедні діалоги виринали у голові, голосом, яким звучала моя історія.

Усе йшло за планом, окрім одного – я не врахувала ресурсів та можливостей, а ще реалій нашої з вами буденності. Якщо життя головних героїв історії здавалося мені цілком зрозумілим і послідовним, то власне життя - заплутаним і невідомим. Сама цього не усвідомлюючи, я поступово розгубила вміння писати, читати та будь-як впливати на творчу частину своєї особистості.

Час від часу у мене були намагання відшукати той самий запал: я спілкувалася з письменниками, ходила на творчі воркшопи та й улюблене літературне угрупування нікуди не поділося – там у будь-який час можна знайти натхнення, поради, а також обговорити усе на світі: хлопців, політику та навіть різні види круп)

Окрім цього, я мало не щодня бачила великий фідбек від вас, читачі. Це було приємно й страшно водночас. З кожним відтягнутим днем я все більше боялася розчарувати вас, тож мовчання здавалося правильним, хоч і до біса некомфортним, рішенням.

Історія про двох незнайомців все ще залишалася зі мною, однак я більше не слухала їх. Вони стали приємним спогадом, відкритим фіналом, нездійсненною мрією. Кілька разів я намагалася повертатися до них, але завжди знаходилась причина сховатися і міцніше закутатися у власний кокон.

Проте зовсім нещодавно, намагаючись марно згаяти час, я гортала стрічку в TikTok, коли випадково натрапила на знайомий сюжет: незнайомці, ніч, три непорушні правила. Від несподіванки я зірвалася з ліжка і мимоволі скрикнула. Потім кілька разів переглянула відео, очікуючи знайти розбіжності, однак сумнівів не було – чорнява дівчинка описувала саме мою історію, саме "Три правила ночі".

Більшим здивуванням стало те, що в коментарях люди не тільки цікавилися сюжетом, але й знаходилися ті, хто читав і висловлював сум через відсутність продовження. Це було дивно. Наче вигаданий світ раптово вривається у реальність, де ти і твоя уява справді має значення для людей.

Тоді я зрозуміла, що ховатись більше нікуди.

Час повертатися.

Мені не відомо як швидко на нас чекає фінал і як часто оновлюватимуться розділи. Проте, я знаю, що з усіх сил намагатимуся бути для вас значно стабільнішим автором, ніж була до цього.

Зрештою, якщо завтра найсприятливіший день в році, може таки варто спробувати, чи не так?

Отож, запрошую вас, любі читачі, завітати на мою сторінку завтра, 7 серпня, о 20:00, для нової зустрічі із давно забутими героями.

Вони шалено сумували за вами, як і я❤