Другий світанок опівночі

Розділ 9

Джеймс

– Як ти думаєш, що це? – запитую я у Ліпа, поки він оглядає мою недавню знахідку.

Ліп – мій надокучливий університетський друг. Саме він допоміг вмонтувати камеру в сукню Еллі в день, коли її убили й саме ця витівка зробила так, що вся країна побачила смерть мало не в прямому ефірі.

– І що, по-твоєму, я маю сказати?

– Ну не знаю. Як часто ним користувалися, коли куплена сім-карта...щось у цьому дусі.

Ліп стомлено киває і зосереджено вдивляється у дисплей телефона, попутно натискаючи комбінації, невидимі для мого ока.

Ми сидимо в невеличкому студентському кафе, поряд з університетом, де з недавнього часу викладає Ліп. Перш ніж прийти сюди, він попередив, що ненавидить свою роботу, ненавидить це місце, але раф-кава тут пречудова.

Поки друг досліджує телефон, я гаю час роздивляючись навколишній інтер'єр: стіни вкриті символікою вузу, неохайно розвішані картини, що зовсім не вписуються в атмосферу закладу, потерті дерев'яні столи за якими сидять поодинокі студенти за купою домашнього завдання. Давненько я не був у таких місцях. Зараз мій день здебільшого складається із бізнес-ланчів з партнерами батька у ресторанах, де ціна шампанського не набагато менша за семестр навчання тут.

Задумавшись, я не звернув увагу на те, що мій погляд розфокусувався на одній із відвідувачок кафе і розумію це тільки тоді, коли дівчина дещо сором'язливо махає мені рукою. Попри те, що на дворі холодний жовтень, вона одягнена в повітряну сукню із квітковим візерунком і сандалі на високих підборах. Довге чорне волосся, карі очі, фігура, від якої сповільнюється рух на дорогах.

Дівчина пропалює мене довгим грайливим поглядом, гойдаючи однією ногою в повітрі. Усмішка розпливається обличчям, коли я зрештою посміхаюсь їй. Ненадовго. Один маленький мікровираз, якого достатньо, для того, щоб вона сприйняла це як знак діяти.

Відсунувши стілець, брюнетка граційно опускає стрункі ніжки на землю, не спускаючи з мене очей, і як тільки дівчина підводиться, мою увагу знову завойовує Ліп.

– Скажи будь-які чотири цифри, – командує він, припустивши, що деталі мені не потрібні.

– П'ять, дев'ять, сім, три.

Ліп швидко вводить їх у телефон і заперечно хитає головою, коли той видає помилку.