Біла ворона

Розділ 32

Якщо втрата свідомості в лісі була показовою, то в автомобілі – ні. Моя нервова система і взагалі мій організм не витримав стрес і перенаватаження. Як тільки ми виїхали з лісу – я просто вимкнулась.

Опритомніла лише в темній пустій кімнаті, сидячи прив'язаною до стільця. Наді мною висіла одна-єдина лампочка з жовтим світлом. Розплющивши очі, я не одразу второпала де я і що відбувається, та побачивши двоє чоловіків в кутку кімнати одразу згадала все.

- Допит? Серйозно? А щось оригінальніше? Можна, щоб хоча б разок мене так викрали, а проснулась в пентхаусі якогось мільярдера? – я простогнала і розім'яла шию.

- В когось сарказм аж зашкалює! – зі тіні з'явився чоловік і я одразу згадала його.

З ним я вже зустрічалась раніше, говорила і навіть цілувалась. Колись він врятував мене від мого однокласника, навіть не підозрюючи, що я шпигувала за ним.

- Впізнаю знайому борідку, Ральфе. – засміялась я.

Здавалось, наче я не боялась його, але всередині все колотилось. Я навіть не знала чи можна було потрапити у гіршу ситуацію, але якщо ця найгірша, то втрачати нічого.

- А я знайомий язик, - пожартував він.

- Хвилинка відрази! Бе! – я зробила вигляд, що блюю.

- Невже так погано було?

- Може ми вже перейдемо до діла і не будемо ворушити минуле! Стільки води витекло!

Згадавши про воду, я одразу вкрилась мурашками – не через спогад, а через сирість. Тут було холодно і досить вогко. На мить страх відбився на моєму обличчі, але я одразу приховала його під усмішкою.

- Наша дорогоцінна Кара! Як мені було прикро, коли я дізнався, що ти майже потрапила до моїх рук, тоді у клубі. Ми давно вже за тобою слідкуємо і хочемо спіймати, та Девід після того, наче посадив тебе у клітку і не відпускав.

- Це так очевидно? Посадив у клітку? – Ральф підійшов до мене і я могла його добре роздивитись, тоді як інший чоловік залишився в тіні. – Мені теж було прикро, що я тоді не надерла тобі зад.

- Я Девіда уже давно знаю. Я чекав, коли ти сама себе викажеш і мої норади майже спіймали тебе в школі.

Я згадала бал у школі і норад, що нас помітили. Але я знала, що ми надто легко втекли. Ми дуже легко покинули територію і ніхто не їхав за нами. Але я спиралась на Всесвіт і що він змилувався на мене.