Біла ворона

Розділ 37

Ми усю ніч не спали, я сиділа на диванчику і просто дивилась у вікно. Будь-який шум, що доносився з вулиці насторожував, але ніяких вистрів і вибухів не було. По рації щогодини Тіті чи Девід доповідали ситуацію і все було тихо. Норади були в лісі, але до Гнізда не наближались.

Було далеко за північ, коли Девід повернувся і покликав Руту на нараду, я відмовилась йти. Через стіну я чула суперечки і обговорення, але це мене мало тривожило. Я відчувала, що норади десь недалеко і вони точно прийдуть за мною.

Мій погляд впав на дзеркало, що стояло навпроти ліжка Девіда. Мені закортіло глянути на себе, подивитись у що я перетворилась. І повільними кроками через кімнату я дійшла до нього. Місяць давав достатньо освітлення, щоб розглянути себе. І коли я підійшла - зойкнула.

Краще б залишалась на місці і не підходила. Я себе не впізнала, здавалось, це був хтось інший. Монстр або чудовисько. Раніше я відчувала себе відірваною від усіх, а тепер було страшно дивитись. Усе лице було у набряках та синцях, голова наче збільшилась удвічі, нижня губа напухла, навіть коли я до неї торкалась вона пекла. Голова перемотана і волосся не було взагалі видно. Воно стерчало маленькими пасмами і мені від одного виду хотілось плакати, та сліз уже не було. Я виплакала все, що могла.

Далі мій погляд опустився на руки, які були сховані під кофтою. Рута одразу дала мені теплий одяг і закутала, як немовля. Я лише легенько підняла рукав і одразу опустила. Руки були чорні, так само як і живіт, який був вкритий шрамами, численні крововиливи по всьому тілу і біль.

Як Девід і Рута дивились на мене і не відвертались? Мені самій було гидко дивитись на себе. А вони жодного разу не відвернулись.

Я не витримала і замахнулась рукою в дзеркало. Паутина уламків вкрила його, але воно не розпалось. Але дзенькіт рознісся по кімнаті і у кабінеті голоса притихли, після чого роздались кроки і у кімнаті опинилась усі. Девід і Рута зайшли першими, Тіті, Міч, Естер стояли позаду. А я продовжувала дивитись у розбите дзеркало.

- Пір'їнко, не дивись у розбите дзеркало.. - почала Рута.

Мабуть, хотіла мене попередити про погану прикмету - дивись у розбите дзеркало.

- Залиште, - вигукнув Девід і натовп потрохи почав розходитись, впевневшись, що зі мною «все добре».