Біла ворона

Розділ 38

Коул підхопив нас на окраїні лісу і без жодних питань рушив у місто. Він був розбитий морально. Ми з ним не мали часу і бажання говорити. Їхали в повній мовчанці, хтось позаду всхлипував і час від часу витирав носа. По пам'яті я розповіла, як добратись до Лофту, Коул не знав, що це за місце. Підозрюю лише я і Рута мали честь його знати. Інколи я кидала фрази, де потрібно повернути, зупинитись. Коул висадив біля дверей Лофту розвернувся і погнався назад у місто, кинувши лише одну фразу:

- Будьте обережні.

Ці слова мали багато значень. Але я повернулась до дверей і глянула на двері Лофту. З того моменту як я тут була – стільки змінилось і в моєму житті, і в житті Даркхілу. Проблеми, що існували на той момент здавались дитячими іграми.

- Здається це було в минулому житті, - відповів хтось за мене.

Я повернула голову, справа біля мене стояв Ніколас. Один з найстаріших воронів, хоча йому було лише сорок п'ять. Він був поранений збоку і сам не міг стояти, тому сперся на Алекса. Він був одним із воронів, ще до об'єднання банд.

- Ти знаєш, що це за місце? – запитала я.

- Колись цей будинок називався не Лофт, а Штаб. А уся вулиця була не закинута, поросша бур'янами і деревами, не з поржавілими дверима і розбитими вікнами, колись це була процвітаюча вулиця, де бігали діти, а чоловіки чистили зброю, жінки бились на рингу. А ось там, - він вказав на останній будинок по вулиці, яка ховалась за рогом. – там я провів все своє життя.

- Ти жив тут? – запитала знову я.

- Ми всі тут жили. – перебив Алекс. – Якби ти вчила трішки нашу історію – знала б, що ми називаємо цю вулицю «розбитих надій». – я лише кілька разів чула цю назву і жодного разу не надала їй уваги. - Тут жили усі ворони до того, як норади не приперлись і не повбивали всіх наших рідних.

Щось у мені впало. Тепер я знала, кому належить Лофт. Чому Девід сюди повертається, і чому тут ніхто не живе. Чому досі одна із кімнат виглядає, наче там хтось час від часу живе. Він досі вважав це своїм домом і досі не відпустив свою сім'ю, своїх батьків.

- Досить мерзнути, - байдуже відповіла я, хоча всередині все горіло. – Необхідно сховатись.

Ми зайшли в Лофт, частина воронів впала без задніх ніг. Втомлені і пораненні ми з Алексом і ще одним вороном, якого звали Хуонг, оглянули будинок. Все залишалось на своїх місцях, наче я тут була вчора. Ті ж маленькі кімнати і високі стелі. Я оглянула навіть кімнати, яких не бачила минулого разу. Усі, крім однієї були відчинені. Остання була закрита міцним замком. Алекс хотів вибити двері, але я зупинила його. Прийде Девід – сам загляне туди, вона не просто так зачинена.