Біла ворона

Розділ 45

Я стояла серед снігу, що діставав до моїх кісточок, і дивилась на Гніздо. Все ще ціле Гніздо, але уже не моє, не воронів. Щось у серці кололо, коли я переступала з ноги на ногу, поки не наважувалась ступити перший крок. Наше Гніздо в руїнах, через зрадника, якого ми хотіли знайти, але так і не визначили хто це. І в пошуках втратили Руту.

Переді мною стояла Ведана у тому ж хутряному пальті та зеленому шарфі. Цього разу вона була стурбована, але не показувала. Її обличчя було нейтральне, коли вона оглянула мене з ніг до голови – нахмурилась. Я згадую першу нашу зустріч, тоді я була у набагато кращому стані, ніж зараз. Моя голова була перемотана бинтом, це вона ще не бачила мої руки та тіло, які почало заживати.

Я швидко ступала по снігу, набираючи його у взуття, наближаючись до неї. Але цей холод взагалі не відчувався.

-В останню хвилину побачила, що ти завітаєш. – холодно сказала вона.

-Не планувала повертатись.

-Отже, щось тебе заставило. Бачу незнання дорого тобі обійшлось, - вона навіть не знала наскільки права.

-Мені потрібні відповіді. Хто такий Таласим? – одразу запитала я.

Жінка очікувала будь-яке питання, але тільки не це. Вона оглянула Гніздо, а потім повернулась до мене.

- Це єдине, що ти хочеш знати?

- Я не маю часу. Мені потрібно знати хто він такий і що він з себе представляє. – я склала руки на грудях, але не поводилась агресивно, бо знала – вона єдина, хто дасть мені відповіді.

- І ти думаєш я знаю?

- Минулої зустрічі ви обмовились, коли проклинали його. Самі казали, що прожили достатньо років і є поводирем для інших дзеркальних. Не здивуюсь, якщо на власні очі були свідками його злочинів. 

- Це довга історія. Я не впевнена, що ти витримаєш цей тягар. – вона опустилась до землі і підняла своє маленьке дзеркальце, через яке я вийшла і, струсивши сніг, сховала його в кишеню.

- Я не маленька. Переживу.
Ведана важко зітхнула,  і повернувшись боком, пішла по засніженій доріжці. Я ступала на півкроку позаду.

- Таласим – один з найкращих науковців, геніальний, прямолінійний, безжалісний і впертий, вірний своїй справі і божевільний. Його цінують і летелі, і люди. Він винайшов реліквію. Саме він зрозумів, як можна підкорювати собі мости.  Але перед тим як допомогти летелям, потрібно подивитись на його попередні відкриття, на його минуле, далеке і темне. Його історія починається від дзеркальних. Сотні років тому в одній сім’ї народилась дівчинка. Вона була особлива, зачата літом «коли не було літа», і народжена у ніч, коли вибухла наднова зірка. Вона була особлива. Вона була дзеркалицею. Найпершою. Всесвіт пророкував її силу, могутність, вічність та панування Світом, це передбачало баланс і мир. Але вирішили за неї. Мама померла невдовзі, а тато не хотів виховувати доньку. Її підкинули одній заможній сім’ї, в якій усі були летелями. Дівчинку там ненавиділи, вважали білою вороною, не цінували, використовували, знущались і руйнували її зсередини.