Біла ворона

Додатковий розділ

Девід

Я тиснув на педаль газу, щоб по-швидше виїхати з Даркхілу. Щоб забратись звідси до того, як сила духу мене покине і мені захочеться повернутись в Лофт.

Тобі необов'язково їхати.

Обов'язково. Необхідно. Потрібно було це зробити давним давно.

Я глянув на Сойку через дзеркало, вона сопіла. Ковдра вкривала її повністю. Я не міг надивитись. Здавалось, це все сон і скоро я прокинусь. Ніякої Сойки немає, а Кара з мене сміється.

Я добре пам'ятав її погляд, коли вона зрозуміла, що я знаю, яка ціна порятунку душі з того світу. Я знав. Знав це давно. Але вона не знала наскільки мені було паршиво від цього.

Але тепер мені потрібно забиратись. Подалі від неї. Бо Рута залишила достатньо пасток у моїй голові. Її слова не йшли з голови. Ті слова, які вона сказала в холі Гнізда.

- Алекс, Лідія відведіть решту поранених і Міча в лікарняне крило.

Кара продовжувала стояти, як примара посеред холу і я глянув на Руту.

- Тобі пора поспати, пір'їнко. – сказала Рута.

Після чого Кара заплющила очі і ледь не впала, якби не Джон, що спіймав її.

- Кару до мене в кімнату. – наказав я йому.

- Може краще в палату.. – спробував мене переконати Джон.

- Її до мене!

Мене ж усього трусило. Цей крик був такий схожий, на той що я чув ночами у снах, на той що снився мені у кошмарах, що належав тій дзеркальній, яка відправила Сойку у тринадцятий вимір.

І її волосся...

Цього не може бути.

Я стояв, як вкопаний і пазл почав складатись у голові. Цього не може бути.

Я ще раз глянув на розбите дзеркало за баром.

Це неможливо.

Тіті, Коул і Рута намагались розгадати схеми в моїй голові. Я ж їх відкинув. Пізніше перевірю цю теорію. Запитаю в Каміли, а поки що триматиму при собі.

- Тіті, заведи Руту в камеру.

- Що?! – Коул і Рута закричали, а в Тіті лише очі збільшились.

- Рута порушила мій прямий наказ: не покидати Гнізда.

- Але...