Біла ворона

Розділ 34

Мої руки нили і передпліччя боліло. Темрява навколо густішала і здавалось, що вона кидає на мене злий погляд. Пора їй звикнути до моєї присутності. Запах плісняви висів в повітрі, але я вже не звертала на нього уваги. Так само на ту калюжу смороду, що я вивернула кілька годин тому із себе. Одразу, як з'їла бутерброд, мене знудило і все повернулось назад. І так само на волосся, що злиплось і прилипло до обличчя, залишки волосся. Я вже навіть не могла поправити його, а воно лоскотало мої щоки.

Замок гуркнув і в дверях появилась знайома фігура. Ральф був одягнений в чорний костюм з випрасованою білою сорочкою. На лівій руці дорогий годинник, наче він зайшов у ресторан, а не до мене у камеру. Презирливо глинувши на мене, він відкинув голову і зачинив за собою двері.

Цього разу світло не увімкнули і він дивився на мене крізь темряву.

Трепіт охопив мене. Він отримав листа і тепер мені цікаво, що відповіли ворони. Можливо, вони від нього дізнались, що я у в'язниці. Може ніхто і не запідозрив мою втечу. Хоча я в впевнена, що довго була відсутня і вони вже давно відчули.

Його обличчя не виказувало жодних емоцій. Це я бачила крізь темряву. Настільки вже мій зір відвик від світла. І навіть тоненький промінчик, що пробивався крізь щілину дверей не рятував ситуацію.

- Щось ти не дуже радий, – порушила я мовчанку і схилила голову на холодну стіну. – Невже Девід тебе послав в пекло? Чи куди подалі?

- Чесно зізнаюсь, я справді не такої відповіді очікував. Але це зовсім не порушує мої плани.

- Плани? – поцікавилась я. – То він все-таки тебе послав?

- Хм, - він нарешті глянув на мене, досі тримаючись на відстані. – Я ненавиджу, коли злодії у фільмах розповідають свій план до того, як він збудеться. Я звик довіряти лише собі, але..

- Боїшся, що я комусь розповім твої плани? Такий варіант існує – я перекажу щурам, а ті кротам, а ті прилізуть до Гнізда і видадуть тебе.

- Хм, - знову посміхнувся він і тепер підійшов до мене і сів навприсядки. Його рука торкнулась короткого пасма волосся, що впало на очі і почав гратись ним. – Навіть на порозі смерті не покидаєш сарказм.

- Поки що це єдина зброя, яка в мене є.

Він мить чекав, а потім покинув пасмо, але не піднявся. А далі і дивився на мене, зазирнувши в очі. Я ж навіть не скинула маски холоду.