Моя чужа дівчина

25. Швидко і болісно

- Шо, фліртуєм у вільний час? - почувся голос позаду і я підскочила від несподіванки. Мене хтось зі старих знайомих впізнав? Однак первинне здивування вмить змінилося на радісну посмішку - біля школи стояла Ганька.

- А якого ти...?

- Бабусиного, - скривилася мала і незадоволено шморгнула носом, - Вася попросила знов приїхати до мами, помогти з хазяйством. Мішки попрати, ящики хлоркою перемити, піддони начистити. До блиску. Поки тато по роботі катається, мама тут одна горбатиться, тож...

-  Тож тебе експлуатують за милу душу, - закінчила я і підморгнула.

Пролунав дзвоник і кілька учнівських душ почали сповзатися назад до школи. Дехто нервово біг, картаючи себе за спізнення, а хтось вайлувато тягнув ноги - стопроц старшаки. Одразу в голові зринуло кілька знайомих обличь, і мені на мить стало цікаво: чи побачу сьогодні Маринку? Оту дівчинку з мого далекого минулого, із Ганьчиного класу. Вона прикольна була, цікава. На якійсь з дівчачих посиденьок я їй ледь не пробовталася про наш "рожевий дует"...ну, я не спеціально, самогон кому завгодно язика розв'яже. Але мені здається, Маринка і без моїх відвертостей знала, хто з ким і як. Дівоча спостережливість і крихта дедукції. Ех, весело було. Та більш не буде.

Раптом повз нас пробіг якийсь хлопець, наче спеціально задівши Ганьку плечем. Він кинув нам навздогін щось типу "Привіт Попелюшкам!" і не спиняючи крок біля школи, влетів всередину.

- Знаєш його?

- Угу, - наїжачилася Ганька і плюнула у бік нахаби, - Вайло руде, однокласник бувший. Йому тільки дай привід познущатися. І як його тільки Андрій терпить?..

Я флегматично стенула плечима. 

- А ти й справді в нас Попелюшка, - мій погляд ковзнув по її забрудненим тренікам, - Тіки не кажи, шо тебе й на теплиці послали?

- Угу, - вона копирснула носком кеда грудку промерзлої землі, - Знаєш, втекти б кудись, хоча б на кілька годин, подалі від землі. Але Вася приб'є, як дізнається. Мамі то байдуже, вона стіки всього за день понаробить - що тому Цезарю до неї! А от баба...

- Не хнич тіки, принцесо, - мої потріскані губи розтягнулися у Чеширському вишкірі, - Зігріємося? 

І ми змовницьки попростували на край села.

До діда Ореста, що бадяжить винішко.