Кількадесят місяців фантастичних пригод і незабутніх прольотів не можливо спакувати у дві валізи, хоч як не крути, стискай чи впихуй. Добре було б зважити на татову пораду "взяти лише все необхідне", однак мамина підтримка "вона ж моя доця" придавала наснаги й віри, що я таки перевезу все своє манаття за один захід.
- Ти все ще не кінчила? - з відвертим здивуванням поцікавився Саник, заносячи в кімнату таріль бутербродів.
- А чия це провина? - грайливо підморгнула я, та все ж сумно видихнула, — Я завжди тягну до останнього, щоб відтягнути неминуче.
- Це я вже помітив. Тобі з сиром?
- М'яса мені, чоловіче!
Оминаючи гори розкиданих спідничок, купальників та кремів, я пробралась до Саникового дивану і впала на м'які подушки — після кількох годин повзання по підлозі мені моя дупка щиро втішилася.
Годинник заледве показував восьму ранку, та мені ще з ночі не спалося: то марився скажений іспанець з голосом Ганьки ("Не любиш, не любиш?"), то гаряче бурито хапало мене й починало кусати за губи, що намагалися хоч щось заспівати...марилася Іспанія, та плутала в голові нещодавні негаразди, що купою обтяжували серце. Я так і не заспівала в новорічну ніч. Я добилася зникнення Ліни, однак мене гризло дивне і незрозуміле відчуття. Зрештою, я не попрощалася з "Безтурботним М.", що прихистив мене свого часу, і з Паньком...
- ПАНЬКО! - скочила я і побігла по светр. - Ах ти ж, пройдо, геть забула!..
Прилив адреналіну носив мене кімнатою в пошуках рукавиць, і за лічені хвилини я вже цмокала майже здивованого (бо вже можна було б звикнути) айтішника, стибзила останні два бутери з паштетом і понеслася прямо на зупинку.
Ритмічне порипування старої маршрутки приглушило мій пил і я потроху приходила в себе. Так, це дуже несподіване, але дуже правильне рішення — НЕ МОЖУ я поїхати, не кінчивши все, як слід. Хай що думають інші, я Дика в усіх сенсах, і у мене є свої Дикі потреби конче вчинити добре. Тим паче я давно не почувала себе такою впевненою у чомусь, це було моє виважене і доросле рішення, яким я буду гордитися до кінця життя...
- СПИРИДОНОВИЧУ, Я ПРОЩАЮ ТВІЙ БОРГ!
Хтось у залі похлинувся. Відвідувачі з усією повагою намагалися не звертати уваги на розпашілу білявку, що притьмом влетіла у вхідні двері кафе, з порогу горланячи про фінансові збитки господаря. Та показилась я чи ні — це не їм вирішувати. Зараз це вирішував Панько, вирячено оцінюючи мою великодушність:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Моя чужа дівчина
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їх долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо самостійно заповнити анкету на FLEX, як усього лише за один...
