Моя чужа дівчина

10. Усі разом

Він тримав великі пакети з АТБ і по-дитячому щиро посміхався. Не роззуваючись забіг на кухню і зупинився поруч зі мною так, що наші лоби ледь не торкалися. Сонячні зайчики стрибали по його пухкеньких щічках. Саник наче світився зсередини. Невже?..

- Так! Так, так, так, мені заплатили!!! Тепер у нас є гроші, щоб оплатити твій ремонт. Машко, та я тепер можу купити все, що захочеш! Скажи, що ти хочеш?

Я спромоглася лише на скромний цілунок у підборіддя і коротеньку фразу «Нічого», прошепочену йому на вухо. Але заглянувши у пакунки, все ж не стримала свої емоції: смажена курка, запечені яблука в карамелі, коробочки з раменом, два кілограми кавового морозива, чверть круга сиру, три чи чотири пачки чіпсів і ще багато чого їстівного. Здається, моя лікувальна дієта скінчилася. Жодних легких супчиків та варених гомілок як мінімум тиждень. О-о-о, це ж тепер жерти не пережерти...

- Ви, звісно, вибачте, але довго мені ще тут стирчати? – почувся голос у під'їзді. Кого це ще занесло?

- Ти когось забув? – спитала я Саника. У того лише усмішка стала ширша.

У дверях показалася біла маківка. І як це я не впізнала Єгорчика?

- Твої крики щастя було чути на перший поверх.

- Відколи ти це став таким правильним? – втрутилася Ганька і підбігла забрати пакети в хлопця, попередньо засмоктавшись. Як гидко...

- Що там в тебе? – я намагалася хоч якось перервати любощі підлітків.

- Три піци, м'ясна, сирна й одна з ананасами, кілька пакетів соку, скількись глазурованих сирків з різними начинками, пельмені, - до речі, поклади їх одразу в морозильник, - буханка житнього й дві баночки темного нефільтрованого.

З піцою, в принципі, усе зрозуміло: будь-що, що стосується м'яса – то Саникове, моя ж улюблена - з чотирма видами сиру, а Єгорушка фанатіє від «неправильної» піци. Але кому знадобилась купа сирків і пиво?..

- МОЄ! - судячи, з якою швидкістю Ганька метнулася до пакету, а потім до холодильника, усе стало на свої місця. Підростаюча душа підлітка бажала чогось міцного й пінистого, проте майже зникла дитяча звичка прагнула солоденького. За ці роки нічого не змінилося. Моя дівчина – мала алкоголічка. У селі не існує певних заборон, тож завжди можна сховати отриману від Мартинюків пляшку за темною колонною на другому поверсі школи, прямо перед носом у директора. Та коли Ганька переїхала, хто перейняв її молочно-горілочний бізнес? Мабуть той її дещо ліричний однокласник, Алік, здається. За ним іще дівчина завжди бігала, яка хоч і мордашкою не особливо вирізнялася, проте авторитету мала більше, ніж Ганька. І це з її то вродою! Оришка, наскільки пам'ятаю. Хоча її гострий язик навряд чи забудеш. Та, видно, навіть переїзд не відбив у моєї мишки слабкість до пінного. Що ще скажеш? Хай п'є, аби тільки не довелося її на своєму горбу відвозити батькам...