Пекельні деньки у розпалі сезонних захворювань. Я ходжу з закладеним носом та гарячим лобом вже два дні, а Саник дбайливо готує мені вкусняшки: пекучий бульйончик з перчиком ("іспанці ж люблять погостріше!"), запечені курячі ніжки ("хто ж тобі їх там готуватиме, там одні тако-пурі і хачо-начо") і, звичайно ж, тепленьку пюрешку ("так, спершу дихаєш над картоплею, потім - їси"). Надоїло. Вже встрелитись хочеться від тих розмов про переїзд. А я навіть ще не давала батькам своєї згоди! Так, збоку може виглядати, наче я вже налаштувалася: мову штудіюю, наспівую Луїса Фонсі, ще й пінтерест мені підкидує фоточки гарячих мучачос у плавках... Але це ще нічого не означає! Деспасіто взагалі не пісня, а причепа, після прослуховування двохчасової версії якої потім голова починає боліти. Пінтерест взагалі ніколи не вгадував мої вподобання. А моє заглиблення в іспанську пов'язане в першу чергу з бажанням....саморозвиватися, о! А то я з тією роботою щось зовсім запустила себе, гляди й мізки атрофуються.
У такому стані не-вилазь-із-ліжка, звісно, я дала собі спокій із підручником, бо два тижні поспіль активно штурмувала граматику, згадувала лексику і правопис. Свіжі подкасти, які стали рятівничками з аудіюванням, теж прийшлося відкласти на кращі часи, так само, як і відосики з субтитрами. Що поробиш, коли шмарклі під носом не давали зосередитися на новому матеріалі...власне, так само, як і вічно дбайливий Саник із його народним лікуванням. Хоча, якби не він, хто мені готував би смачні обіди і ситні вечері? А гарячу каву в ліжко? Та ще й з молоком? Тато жартує, що він мене як принцесу доглядає. Рицар, блін. Але милий. У такій турботі я швидко стану на ноги і зможу знову сісти за...
- Іспанську?!?! - на кухні роздався голос пані Віки з Саникового телефона, - Нашо їй то??
- Мам, заспокойся, у неї з'явилася можливість переїхати в Мадрид, і...
- Який Мадрид, синку! А як же ти?!
- Ну ма-ам, - протягнув Саник, чаклуючи над каструлею, - ти не про то думаєш...
А вона якраз про те і думає. Я ж бо (теоретично) їду налагоджувати собі життя, вчитися там, можливо, кар'єру робити - тут стосунки на відстані буде йой, як важко підтримати. Я досі пам'ятаю пролиті сльози Ганьчиної однокласниці Маринки, у якої хлопець після дев'ятого класу поступив в училище і виїхав до міста - їхній обіцяний романтік, і омріяний випускний в одинадцятому, і вступ в один виш накрилися мідним тазом. Маринка класна була дівчинка, я з нею іноді на перервах розмовляла, поки Ганьку чекала біля їх класу. Тому, як досвід вчить - не їдьте далеко від кохання.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Моя чужа дівчина
أدب المراهقينІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їх долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо самостійно заповнити анкету на FLEX, як усього лише за один...
