Моя чужа дівчина

11. Бешкетництво долі

Першим же поривом вітру з мене злетіла кепка, тож мушу повертатися назад до стоянки. Саник з неперевершеною посмішкою алігатора згадав про «руки-решето», я ж пригрозила його тим решетом натовкти, якщо не щезне.

- Приїдеш на вечерю?

- Не діждишся! Ноги моєї не буде в твойому барлозі.

- Навіть якщо сам зготую?..

- Дуже мені потрібен твій дошик, дякую, - цмокнувши його на прощання у щоку, я вже була повернулася в сторону кафе, але, видно, моєму кавалерові того виявилось замало - тож менше, ніж за секунду, я знову опинилась поруч, тільки вже відстань між нашими тілами важко було назвати «дистанцією».

- Слухай, ми так мало знаєм один про одного, - раптом заговорив він тихо, - Я просто хочу... - його обличчя, здавалося, випромінювало якийсь дивний, ледь помітний смуток, наче він про щось знає і жалкує, що не може виправити. Чи то так дивно сірі хмари кидають тінь на зелень його очей?... Хтозна.

- Хочу?... – повторила я, бо секунд із тридцять його погляд розгублено ширяв із сторони в сторону.

Саника як перемкнуло:

- Хочу знати, який смак ролтона тобі подобається. Обов'язок гостинного господаря хати унеможливлює заварювання грибної локшини, якщо пані полюбляє курячу, - і знову почав шкіритися, наче і не було жодної драматичної паузи. Придурок.

Ідучи до заднього входу кафе, я помітила дві речі: я не відчуваю сідниць після поїздки на багажнику Саникового вєліка, і ще досі на шиї відчуваю аромат його парфуму. Чи варто уточнювати, що губи мої в той момент палали?..

Оминувши ріг будівлі, мене, як завжди то буває після дощичку в четвер, спіткало феєричне скользіння багнюкою і не менш грандіозне падіння на болючу дупу. Наче мало мені було велосипеда... Мде, ефектне повернення на роботу. Хоч Спиридонович порже трохи... На мій ряд матюків я почула брязкіт чиїхось ключів і перелякане питання «ХТО ТУТ?!». Хм, хіба Панько не має дрихнути спозарання? Із рота перше вилетіла відповідь «Дід Піхто, блін» і тільки потім мозок догнав, що хтось намагається вломитися у кафе. Чорт. Погляд із блискавичною швидкістю перенісся із забруднених джинсів на персону в бордовому світшоті. Наче і не було тієї трьохсекундної незручності із калюжею, я спринтером добігла до дверей, вибила ключі у незнайомця і заразом повалила його в багнюку - мені то що, все одно прийдеться все перепрати. Хоча в той момент я думала, звичайно, не про пральну машинку. Я, у шоці, що змогла таке витворити, всілася зверху на непроханця, і тримала його за обидві руки...які виявились надто тонкими та тендітними для парубоцьких. Зкинувши каптура з незнайомця, я отетеріла.