Моя чужа дівчина

9. У стосунках головне - не ускладнювати

Прокинулась я раптово і ледь не тріснулася головою о поличку, з якої звисали численні медалі. Якого дідька? Де я?!

Оглядаючи кімнату, зрозуміла, що ще жодного разу тут не бувала. Світло-блакитні стіни приємного відтінку жахливо комбінувались з темним лінолеумом. Під потрісканою стелею, на одинокій лампочці з люстрою, висіли червоні стрінги. Неочікувано. Підвівшись на ліктях, я змогла розгледіти невід'ємних приятелів усіх айтішників – комп'ютер, крісло і випиту наполовину чашку з кавою, скоріш за все вже охололою. Ліворуч від вікна на декоративну клейку стрічку кольору беж були розклеєні постери з оголеними й не дуже дівчатами з аніме. Яка гидота. Це чоловіча кімната. Навіть гірше, це – кімната Саника, а отже й мого хлопця по сумісництву. У-у-у, я змушу його зняти це паскудство. Тільки доберусь до нього спершу. Якось. Але спроби підвестися не увінчалися успіхом, тож я із новим нападом температури відкинулася назад у ліжко. Тіло ниє. Мозок не працює. Знов затягує в сон...

Увечері, коли я ледве розліпила очі, на мене чекала піала з гарячим супчиком, склянка морквяного соку й пачка знеболювального на столику. І невеличка записка, скоріш за все від Саника, де було лише три слова: «Смачного, скоро побачимося». Дивно. Де це він? І якого вештається десь вночі?!

Зранку я зрозуміла, що він весь час був у сусідній кімнаті. Тоді від кого ж записка? На моє питання айтішник відморозився.

***

Саникова кімната стала для мене притулком на кілька днів. Перспектива спати на матраці у своїй кухні, поки батьки ніжаться на дивані, не надто мене приваблювала, тому мою хвору тушку вирішили розмістити на ліжку айтішніка. В принципі, він був не проти. Вдень Рудий годував мене гарячим бульйоном, доробляв свій черговий проект, а ввечері вмикав серію аніме й смакував убогою вечерею студента: копійчаною лапшою швидкого приготування, баночкою хелла чи ще якоюсь енергетичною гидотою і його улюбленими пельменями з кетчупом. Гидота. Мене хоч нормальною вівсянкою годували, іноді, коли до нас підіймався татко, ще й пюрешки перепадало. Батьки часто заводили розмову про те, щоб вони винайняли собі номер в готелі, але я відмовлялася. Хай живуть собі. Мені й у Саника добре. У нього ремонт краще, та й ліжко зручніше за старенький диванчик. Тим паче, моя квартира потребує грошового вкладення в реставрацію стелі й деяких меблів, а через хворобу я за це візьмусь не скоро. Рудий сподівався отримати плату за проект і відшкодувати збитки, татко теж неодноразово намагався всунути мені кілька крупних купюр, але я відмовляла їх. Якщо Сашкові не заплатять, або цих коштів буде замало, то йому самому не буде на що жити. Але якщо пощастить, візьму запропоноване. А в батьків я не палаю бажанням брати в борг. Можливо, через дурість.