Моя чужа дівчина

8. Цитрусовий

Знаєте той стан людської душі, коли розумієш, що життя котиться під три чорти, але варто трапитись чомусь приємному, як усі кути трохи згладжуються? Люблю цей період називати цитрусовим: наче й прикро, гірко, але присмак солодкого на язиці присутній.

Мене висадили з маршрутки на найближчій зупинці - без копійчини в дірявому халаті далеко не заїдеш. І от я, донедавна така вся самовпевнена й рішуча, мокну під хлющем як остання невдаха. Додому йти кварталів п'ять, а це займе щонайменше годину. Паскудство.
Я озирнулася. Ні душі на вулиці. Так безлюдно, що сьогодні взагалі за день? Субота? Чи таки четвер? Хоча, яка різниця, якщо я працюю в "Безтурботному М." нон-стоп без вихідних. Зі смутком в душі й невимовним тягарем на серці, моє зморене хворобою тіло відмовлялося функціонувати, та ноги самі понесли в потрібному напрямку. Від зупинки пройти один квартал, потім звернути ліворуч на кам'янку й тупцяти метрів двісті, далі пірнути під зеленими паростками плюща, яким заріс балкончик на другому поверсі цегляної п'ятиповерхівки, і нарешті вийти на широку вулицю, дійшовши кінця якої, перейти перехрестя і нарешті впасти в обійми Панька... Хоча про що це я? Він же дрихне після вчорашнього робочого дня. Я ж його покинула самого доглядати за гостями, а це безперечно для нього був неабиякий тягар. Цікаво, чи багато за вчора виручки вийшло? Та що мені з того, якщо в мій гаманець ніц не перепаде. І як я маю цього місяця платити за квартиру? Борг я Спиридоновичу пробачила, тому повернути назад кошти не вийде, ще й на додачу мене Саник затопив, тож треба буде витратитися на ремонт і, можливо, виплатити компенсацію орендарю. Сподіваюсь, цей непостійний айтішник допоможе матеріально: все-таки це через нього тепер на стелі в кухні красується величезна пляма.
Наче мені і без цього проблем не вистачало, крутійка доля вирішила підкинути сюрприз у вигляді ремонту дороги, що унеможливлювало користування звичним для мене шляхом до "Безтурботного М.". Озираючись на всі боки, я підібрала поли свого халата, і попленталася назад. Піжамні треніки, знищені вщент противнючою зливою і нещадною багнюкою, чекав смітник, а шльопанці, взуті нашвидкуруч, противно хлюпали по калюжах. Ненавиджу мокрі ноги. Ненавиджу зливу, коли я без парасольки. Ненавиджу бути непотрібною. Чому саме так я маю проводити свій ранок? Бруднюща, нещасна й зморена. Ще й без ріски в роті. І це вважається справедливим, якщо один, який увесь час паскудить існування іншим, запихується хоч і спаленими, а все-таки млинцями з моїм абрикосовим варенням, а інший, який занапастив хіба що тільки своє і без того прогниле життя, має шаландатись невідомо де, ще й страждати на нежить і все одно мокнути під хлющем? Альо, ви там на небі нічо' не попутали?!