Моя чужа дівчина

Власне передмова

Дехто стверджує, що чатуватися в інтернеті набагато простіше, ніж спілкуватися наживо. Мабуть, ті люди - відверті дурні.

***

За вікном періщив дощ, змиваючи пожовкле листя з тротуарів. От би він і думки міг змивати... Жилося б набагато легше. Просто вийшов на вулицю, підставив обличчя жалючим краплям - і забув, про що хвилювався секунду тому. Ні тобі зіпсованих нервів, ні докорів сумління. Ти, наче чистий лист у Ворді. Наче непорочне дитя, яке ще не встигло наламати дров у цьому грішному світі. Чому людське життя таке заплутане? Я ж не прошу нічого такого - лише дати мені спокій.

...Телефон задзвонив двічі - на третьому гудкові вказівний палець змахнув з екрану знайомий номер. Майже неможливо забути те, що знав майже цілу вічність. Кожного разу, шукаючи чийсь контакт у телефонній книзі, цифри самі спливали в пам'яті: незмінний нулик, дві дев'ятки, чотири чотирнадцятки без останньої четвірки... Наказуєш собі не згадувати, забути... та хіба почуття стираються так легко? Це тобі не захисне покриття на лотерейному квитку - монеткою не відкараскаєшся. І знову, і знову грає мелодія... Хай грає... Хай лине, хай відбивається відгомоном у серці, хай бринить, не даючи спокій барабанним перетинкам. Ох, колись вона б усе віддала, аби на екрані знову висвітилось це фото. Очі наївні й дитячі, як у неї, а посмішка... Такою людей з розуму зводять. І треба було їхньому щастю скінчиться! Ще й в такий день!..

Телефон знову задзвонив. Не хочеться відповідати. Навіщо відповідати? Можна просто зробити вигляд, що тебе немає вдома. Так, це найпростіший варіант, перевірений роками. До того ж, це не зовсім брехня - сидячи в підвалі, важко сказати, що ти вдома. Але й не зовсім правда - підвал підведений прямо до квартири. Та мобільний знову й знову вібрував у кишені, не даючи чи докорам сумління, чи таємній відразі завадити відчинити неприступне дівоче серце. Але немож...це неможливо терпіти! Вона знаходить свої пальці на джинсах і з ярістю ляскає себе по стегнах - не допомагає, совість безсильна. Руки наче живуть власним життям, пориваючись відповісти на дзвінок. Дурепа, дурепа! Тобі ж увесь цей час брехали! Друзі, друзі... Найбридкіше, найогидніше, що коли-небудь вигадувало людство... Як це важко. Просто нестерпно...

«Вибач, ти все не так зрозуміла» - нещадно видаливши чергове однотипне повідомлення, від душі відкремсало шмат. За секунду - «Вибач...», і майже одразу після - «Повідомлення видалене». Чому б просто не заблокувати відправника? Чому не полегшити страждання? Бо без цієї гри її внутрішня збоченка не відчує задоволення... або просто їй не стане духу сказати в трубку бодай щось. Серце задихнеться лише від жаданого подиху з того кінця проводу. А так війни не виграються...

Невимовлені почуття та втаємничені бажання мають неймовірну силу - втілюватися у реальність миттєво. З якогось дива телефон у підвалі вловив сусідський вайфай, надавши змогу хазяйці перевірити Дірект. Нове повідомлення. Єдине. «Ну ж бо, це усього лише коротеньке відео на тридцять секунд, зважся!» - шепоче янгол, відпихаючи на задній план бісеня, яке в свою чергу репетує: «Видали-и-и!!!». І знову вибір... Хіба вирішити лічилкою? Дорослий світ назавжди вибив з голови усі віршики дитинства. А яка єдина відрада у ярої самітниці?..

Очі вже ширяли по плейлисту, підібраному з витонченим смаком за останні півроку. Є і для «посумувати», і щоб під уроки зайшло, і для компанії, і щоб приспів проорати на всю квартиру. Але пісня має бути тільки їхня. Та де ж вона...

«I've told you one, two, three, four, five, six thousand times. Haven't I made it obvious? Haven't I made it clear? Want me to spell it out for you? F-R-I-E-N-D-S».

Ще хвилину тому це була улюблена пісня, але зараз для неї готовий окремий котел в аду.

Випало на «дивитись».

Серце заколотило, мов навіжене, зіниці розширилися, душа завмерла в очікуванні. З телефону на неї дивилось таке донедавна миле личко, зблідле хіба за ці тижні. Ті самі сірі очі, та сама посмішка... А голос!

«Ти, напевне, і це повідомлення видалиш, тож буду коротко. Мені дійсно шкода, що все вийшло так, і що ти дізналася про це...не так, як планувалося. Щоб ти не думала, давай, хоча б, залишим усе, як було. Я тебе знаю п'ятнадцять років, чорт візьми! Але...все так само кохаю». Сльози...вони все розуміють набагато краще за будь-яку честь чи гордість. Невже почуття взаємні?!..

***

З-за дверей вибігла розхристана Ганька, зустрівшись поглядом із засмученими сірими очима. Вони були сповнені нерозумінням та безсонними ночами, інші, такі ж сірі, налиті слізьми і щастям. Пошепки сказали сірі очі: «Тільки спробуй ще раз мене втратити».