Моя чужа дівчина

13. Кілька слів про бурю [емоцій]

- А як тобі такий варіант? - Ганька вкотре надіслала фотографію пірсингу-колечком, який, на її думку, був гарніший за попередні, хоча мені вони усі були однаковісінькі. Ми вже півгодини обговорювали різні штанги, банани та лабрети і як вони виглядали крутіше: в ніздрі, губі чи в пупку. Моя рука вже втомилася тримати телефон біля вуха, тож я спробувала прискорити завершення розмови:

- Серйозно? Ти дзвонила, аби це обговорити? Та й нашо тобі пірсинг??

- Це не мені, кицю, - її голос різко став якийсь відчужено солодкий, - Це я для тебе готую, щоб провчити, як спати з п'яними шльондрами.

Запала незручна тиша. Ганька чекала. На вибачення, виправдовування, зустрічні звинувачення. А я мовчки намагалася проковтнути згусток відрази, яку в той момент відчувала до себе.

- Мене зараз знудить, - встигла вимовити я перед тим, як кинути слухавку і добігти до туалету.

Протягом кількох хвилин Ганька дзвонила разів сім. Я не хотіла передзвонювати. Навіщо? Я і так вже достатньо опозорилась. Не буду ж я опускатися ще нижче. Най навіть вона мені дівчина. Може вже давно колишня чи тільки-тільки нею стала. Чи все ще є моєю партнеркою. Не знаю. Ми ніколи не говорили про стосунки у такому контексті. Було таке, що ми обговорювали, чи нормальні взагалі наші почуття один до одної, та те, що ми їх так легко прийняли. Ділилися думками щодо інших гомосексуалістів. Багато хто говорить, що це - хвороба, яка потребує негайного втручання психотерапевта. Але нам так добре разом. Просто бути поруч і відчувати таких шалених метеликів у животі, які до цього моменту і не думали пурхати поблизу якихось хлопців. У школі навіть ходили чутки про нас, начебто ми "рожеві", але мої однокласниці швидко розрулювали ситуацію - товкли морди тим вилупкам неіснуючим (поки!) ордером на обшук їх особистих спалень, у яких ті йолопи ховали від родаків шмурдяк. Тому в селі ми майже не ховалися - бо нащо? Від кого? Загрози не було. Поки Ганька з бабцьою не переїхала до міста. Ближче до мене. Хоча насправді вона швидко віддалилась, коли ті крашені дурепи з її класу почали розводити плітки по району, наче Ганька - лесбі. Відверто кажучи, якби я не була так близько з нею знайома, теж так подумала б. Адже її однокласники - гравці молодіжної збірної міста з баскетболу (читай: високі стрункі Аполлони, які так і манять: "з'їж мене"). А їй - хоч би хни. Жодної реакції. Жодних бурхливих емоцій, демонстративних побігеньок за автографами, чи усім відомих маніпуляцій а-ля "впустила книжку - ойкнула - нагнулася". Цілковите зеро. І якби ж вона із себе нічого не представляла, то взагалі жодних питань не виникло. Але ж... Четвертий розмір - нормально, як для десятикласниці??? Мені про таке тільки мріяти. Тож... бюст - є, жопа - є, а хлопця - ні. Підозріііііло. І якби ж вона відстоювала якусь міцну позицію, типу "для мене навчання на першому місці" чи "піду в монастир після школи". Так ні ж! Не додумалася. І в мене не спитала поради. І швиденько знайшла найзадрипанішого задрипанця з класу, у якого були вічні чвари і з вчителями, і з батьками, і зі старими однокласниками. Чесно кажучи, такий собі вибір. Але виявилось, що він не був надто заінтересований у "серйозних" стосунках (ну ви поняли...ну, поняли ж??), тому це майже ідеальне прикриття. Мінімум зобов'язань перед партнером - максимум захисту від оточення. Стратегія робоча. Якби вона мені про неї розказала. Та ні, вона ж у нас надрозумна, думала, шо два роки мене за носа поводить. У-у-у, як же бісить!