Срака-мотика, вже зима! - казав запис у моєму щоденнику якогось-там-не-пам'ятаю-числа.
Час так швидко летить, хоча нічого особливого і не трапилося за останній місяць. Все тягнулося...як завжди. Методично. Навіть флегматично. Саник зі мною щодня потіє над підготовкою до мовного іспиту, Панько на роботі розбавляє нудну реальність своїми дотепними жартиками, Ліна - бісить перманентно, хоча час від часу з нею буває цікаво побалакати. Та й татко почав частіше дзвонити і жваво ділитися своїми успіхами в компанії. Навіть мама активізувалася в моєму житті. І почалося - пройтися книгарнями, перехопити ланч у центральному ресторанчику між її інтерв'ю та фотошутами, або скупитися десь в ательє у її знайомої. І хоч як я не впиралася руками-ногами, та акуратний темно-синій брючний костюм і кілька кремових хустинок з парою вишкуваних сонцезахисних окулярів таки оселилися в моїй шафі. У Рудого ледь очі на лоба не полізли, як він мене побачив в обновці.
Словом, соціалізація проходила успішно - як і дні в очікуванні нового.
Однак і старе мене не відпускало. Приємні спогади минулого, такі далекі на перший погляд, манили своєю відомістю і вирішеністю. В поодинокі моменти слабкості хотілося кинути це все, забити на численні спроби зробити своє життя кращим, відпустити цю важкість змін і повернутися до такого солодкого "колись"...
...коли єдиною проблемою Вселенського масштабу було незроблене домашнє з алгебри.
...коли після виснажливих семи уроків у задушливому класі сільської школи повертаєшся додому і відпочиваєш у тінистому садочку попід хатою. Висуваєш ноги з гамака чи ліниво витягуєшся на лавці і повільно цмуриш самогон баби Нати.
...коли відписуєш усім дівчатам у спільному чаті "Я сьогодні пас" і пропускаєш дискотеку, щоб провести вечір із нею на горищі.
Наче з якогось минулого життя. Не мого життя. Де усе було ніби і рідне, знайоме, але водночас далеке і чуже. Чужий тінистий садок попід хатою. Чужий самогон. Моя чужа дівчина.
О ні, я безмежно рада, що я є тут.
- Так і сидітимеш в машині? - долинуло з-над двору.
Ну, не "тут", в машині. А "тут" зі своїм вибором...
- Та вилажу, вилажу.
...зі своїм вибором востаннє поринути в минуле.
Наша сільська хата нагадувала охайний будиночок з фільму жахів: тут і там стирчав бур'ян, багряне листя вільно снувало подвір'ям, і лише біленькі морозники весело стирчали з промерзлого грунту, не зважаючи на середину грудня. Ці квіти ще називають різдвяні троянди - як лірично. Можливо зірву собі кілька, привезу додому букетик...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Моя чужа дівчина
Novela JuvenilІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їх долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо самостійно заповнити анкету на FLEX, як усього лише за один...
