Моя чужа дівчина

19. Жіноче

- Коли ЗНО припікає зад, це завжди неприємно. Особливо, коли мариш бажанням поступити на бюджет. А надто, коли завітних місць лише п'ять. Встановіть вірогідність дива, чи зможе посередній учень з найнижчою оцінкою в класі перейти поріг і здати математику?

- Все кепкуєш? - надувся Єгорчик, - Не маєш, що робити?

- На відміну від деяких невдах, що замовляють підряд третю порцію морозива, я - стипендіатка на юридичному, староста всіх старост, ще й зарплату маю.

- Ну то подавися нею, - відрізав блондинчик і занурився у чарівний світ болю і страждання...ой, тобто цифр і алгоритмів.

Віталіна втішно всміхнулася і легкою ходою побігла на другий поверх приймати замовлення. А деякі невдахи так і не розібралися у прямокутному трикутнику. 

А ще деякі вже п'ятнадцять хвилин намагаються розібратися, як працює стімер.

Раніше ми варили каву трьома способами: класично в турці, у френч-пресі чи за допомогою фільтра. Без нервів, зайвих кнопочок чи пристосувань. Ще й відвідувачі задоволені, бо кожен любить "по-своєму", а кава у "Безтурботному М." завжди славилася своєю домашністю. Раніше. Бо тепер, коли в нас потік відвідувачів збільшився учетверо, і кожен приходить "на кавусю", наша кавоварка майже ніколи не спиняється. А потік моїх нервів тим паче.

Саник жартує, що у мене - душа бабці, що прагне примітивної стабільності. Та що я зроблю, якщо раніше було краще? І це в мені говорить не дух консерватора, а справжнього поціновувача естетики і дещо романтизованого бачення затишного кафе, що так вдало заховалося у тихому куточку в центрі міста.

- Коли знаєш своїх завсягдатаїв, всєгда на душі тєплєє, - наче прочитав мої думки Панько. Йому теж не до вподоби нові уклади дружини, але "Безтурботний М." - її дітище, тож вона має повне право модернізувати його на власний розсуд. Хай навіть при цьому може втратитися його колишня автентичність та усталений розмірений темп.

Єдина, на кого ніяк не вплинули зміни, була Ліна - вона, наче хамелеон, може пристосуватися до будь-якого бекграунду, і продовжувати жити так, наче нічого не сталося. Це, мабуть, її єдина гарна риса. Яка, одначе, добряче мене бісить. Її пластикова посмішка під час обслуговування гостей, чи награна ввічливість з пані ВерМішель, яку вона, як і ми всі, любить обговорювати на кухні, чи навіть ця зайва увага до справ Єгорчика - Оскара їй би не дали. Ліна ловила на собі підозрілі погляди, та лиш обдаровувала їх багатозначним осміхом. І як я тоді на неї клюнула?..