Вчителю, вам не втекти

Тоді ти заслужив на це!

Техьон зовсім розгубився. Такої підстави він точно не очікував. Тим паче не зараз, коли Чон таке витворяв у суботу. Кім переводив погляд з директора на нестерпного учня, неочікувано забувши навіть букви, щоб щось сказати. Але директор Чон не розгубився та сам запропонував все розпланувати, а також допоміг з цим та скоригував розклад допів для Чона так, щоб обом було зручно. Отже, Те повинен буде залишатися віч-на-віч із кошмарним учнем три рази на тиждень: вівторок, четвер і п'ятницю. Він би хотів побути вдома у свій вільний час, але Чон Ільхун був непохитним.

Місцем для занять було вирішено обрати кабінет чонгукового класу. Заняття проходитимуть після уроків, щоб ніхто не заважав, що дуже тішило Чон Чонгука і дуже засмучувало Кім Техьона.

- Що ж, не заважатиму, обговоріть план і тривалість занять, — під кінець обговорення директор поспішив піти, згадавши про «справи».

- Отже, приготуйте новий зошит для записів, учень Чон, - створюючи видимість зайнятості, сказав учитель. — І кілька кольорових ручок, щоб було легше виділяти важливу інформацію, а щодо доп. літератури та матеріалів я Вам повідомлятиму вже під час занять.

- Звичайно, вчителю Кім Техьоне, — погодився Чон, не зводячи очей з омеги.

- Тоді не смію Вас затримувати, — все ж таки повернувшись до набридливого учня, географ сказав це з виглядом «звали, а». Впевненості надавала повна учительська людей.

- Звичайно, учителю Кім Техьоне, до завтра, — шанобливо, але з виглядом «все попереду» Чон покинув учительську.

Подумки готуючись до того пиздецю, що чекає на нього найближчим часом, Те подякував Богів за те, що ця «геніальна» ідея на індивідуальні заняття відвідала Чона тут у Кванджу, а не в Пусані. У рідному місті його захистять батьки та вчителі. Тут у Чонгука не так розв'язані руки, та й управа знайдеться. І все ж тричі на тиждень по годині віч-на-віч із Чоном — звучить надто паршиво, щоб розслаблятися.

- Виглядаєш так собі, — проходячи повз географа, прокоментував Сондже.

- Ну, краще за деяких, — піднявши погляд на друга, Техьон помітив похмурого, як хмару, Че Хьонвона і кивнув на нього.

- Все як завжди «люблю-не можу-зізнатися-боюся-і так сильно палюся», — тихо відповів Юк, похитавши головою, сідаючи поряд з географом та учителем музики.